Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Маріанна Кіяновська

***
іноді довідуюся передостанні новини
позбувшись досвіду довідуюся передостанні новини
які не залежать від мене які взагалі не залежать
які не належать нікому
лежать перед очима

якщо ти мені не віриш якщо ти не бачиш листя
кольору того меду кольору того і того
того і того тіла тіла твого і мого
якщо ти не бачиш листя
значить іще не осінь

значить іще не страшно
в тебе на грудях спати
значить іще можливо

...а іноді заплющую очі вогонь задуваю дихаю
рівно і тихо дихаю заплющивши очі позбувшись досвіду
який не залежить від мене який взагалі не залежить
який не належить тобі ні тоді ні іноді
потаємний здобутий

і тоді приходить і сниться вибігаю на берег моря
з того боку чи з того з того чи з того краю
того чи того тіла тіла твого і мого
немає ніде ні поруч ні пошепки ні нізвідки

...я
...уві сні
...зумію
бути хвилею бути хвилею бути
тут і тепер бути ковзати умираючи відбуватися
поглинаючи захлинаючись хвилею бути без повторення без досвіду
який не залежить від хвилі який взагалі не залежить
який її переповнює висушує перебуває
перебиває осущує розполовинює
сіллю лишається потом
потім смаком молекули крові мене минає

значить іще можливо
в тебе на грудях спати
значить іще не осінь
значить іще не осінь

***
дощ перечікую         вся водночас
тужавію                  а вужі
по яблуках      як по грудях
зісковзують                     вужчають
загуби в мені       найдорожче
яблуко або пригуб
шурхіт                  лишається
після дощу           губи пошерхлі
зшептані

***
Розкішного меду з пахучих, як цвіт, щільників
Не зможеш прийняти як дару ні як поєдинку.
Мов тигра із рику, із крику вилущуєш жінку,
Напівупізнавши, напівуцілівши, напів
Цілуєш ув очі, навіки повіривши в лови, –-
А отже, не звір, тільки німо засліплений бог,
Приручений смертю, як вічним пристанищем мови,
З щасливим кінцем. Для обох... Для обох... Для обох...


Соломонові ночі. Апокрифи

Три речі оці дивовижні для мене,
і чотири, яких я не знаю:
дорога орлина в повітрі,
дорога зміїна на скелі,
корабельна дорога в середині моря
і дорога мужчини при дівчині!

Книга приповістей Соломонових

Як сулія, наповнений ущерть...
І. Малкович

0.                                

А стежка щоранку в пушкові ягнят і в росі...
Возносяться в небо твої голуби і отари,
І запах лози, і рожево куйовдяться хмари,
Приречені спати у мокрій від поту косі.

Безумство моє – і гірке, і солодке, бо всі
Його розпізнали по блиску очей і утомі –
На кедровім ложі я довго збирав невагомі
Розгублені перса, що пахли, мов персика сік...

Гладінь живота, непостійна і ніжна, як ласка,
Мовчанка, мов сіті, – моя безголоса поразка,
Дарунок і злочин, учинені мною тобі...

Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу...
Я п’ю з тебе вина – щоразу і млію, і можу! –
Коханням заплющую очі твої голубі.

1.

Коханням заплющую очі твої голубі,
Смаглявко брунатна, солодкі зриваючи грона,
Вологі і теплі. Ти сарна моя безборонна,
Впольована тихо на схилах піщаних горбів.

Цілую тебе – аж кровинка блищить на губі –
У нашому домі, де сонце, і крони, і трави,
І квітів червоних пекучо-тремтячі заграви
Опалюють плоть, наче купіль. Збираю собі,

Спиваючи з тебе, бурштин, і гранати, і перла –
І з шиї, і з лона; лежиш, знемагаєш, мов вмерла,
А я, твій оратай, кладу переліг і посів...

Ти мій виноградник, а я – виноградар при ньому,
Торкаюсь до тебе, незрячий, у пошуках дому.
А стежка щоранку в пушкові ягнят і в росі...

2.

А стежка щоранку в пушкові ягнят і в росі,
Хоч в сутінках стежка мережана резами листя...
КЛАДУ ТЕБЕ В СЕРЦЕ ПЕЧАТТЮ – і ношу. Колись я
Захочу забути – й не зможу, покірний красі.

Прокинеться вітер, розбудить сторожу і псів.
Сторожа розбудить людей, панахаючи тишу.
Ховаючи в серці, ніколи тебе не залишу –
Ні тут, ні деінде. Узявши тебе, я посів

Обітницю щастя, тремти, моя сарно химерна...
Пшенице, хвилюйся: я дбало збиратиму зерна.
Ми матимем втіху, що більша від всякої кари.

Співай, моя пташко, безпечно в маслиновім гіллі,
Я буду на чатах, допоки малі і несмілі
Возносяться в небо твої голуби і отари.

3.

Возносяться в небо твої голуби і отари,
А дощ не вщухає, і ми не вщухаємо теж...
Моя сокровенна, куди ж ти від мене підеш? –
Це ложе – усесвіт, і грому тривожні удари

Тебе не зачеплять: ягнички втікають в кошари,
Ховаючи спини від зимних потоків води.
А ти притулися до мене... Щільніше... Сюди...
Та ти – чарівниця! Як гарно збуваються чари!

Терплячо і ніжно, оголено, лячно і грішно
Здригаються ніздрі, а зубки цвітуть білосніжно –
"Люблю тебе, милий, тобі ж тільки сонце до пари!.."

Прийнявши у лоно мого раювання офіру,
Ти раптом жадаєш вина і овечого сиру...
І запах лози, і рожево куйовдяться хмари...

4.

І запах лози, і рожево куйовдяться хмари,
Слина ж твоя – мед, і солодкий, і дивно п’янкий.
Тебе упіймавши, тебе не відпущу з руки,
Як дика бджола, ти збиратимеш дивні нектари.

Бо діви із дів проти тебе – убогі почвари...
Ти ЛІПША ЛОШИЦЬ ФАРАОНІВ В УПРЯЖАХ ВОЗІВ,
І навіть в царів не знайдеться достойних скабів...
Цілую – і знаю про тебе усе... Ти навіюєш чвари –

Й звитяжиш над мужем, його подолавши у герці;
Мов знаки на глині, навіки запікшись у серці,
Лишаєш на мені тавро своє вічне – оці

Твої лабіринти, і стегна, тяжкі та високі;
Я маю тебе, і щоразу неголені щоки
Приречені спати у мокрій від поту косі.

5.

Приречені спати у мокрій від поту косі
Красуня і бик, чи цариця і лев, чи голубка
І лагідний голуб. Жагою утомлена любка
Торкається пальчиком звіра... Нема голосів, –

Ти тільки очима благаєш: полий і засій, –
Є стогін і рик, що зривається часом у крик,
І є поєдинок, і раптом пошерхлий язик,
І море, що виступить з тіла, – волога і сіль.

Ми будем тонути – тяжка хитавиця морська
І та глибина, що до смерті тебе не пуска, –
Бракує повітря, немає опори нозі...

Й зійдуться в мені і володар, і муж, і хижак,
Покірний слуга, майже раб, і бувалий моряк:
Безумство моє – і гірке, і солодке, бо всі...

6.

Безумство моє – і гірке, і солодке, бо ВСІ
СІОНСЬКІ ДОЧКИ мені ложе любов’ю стелили.
Й лише Суламіт отаке наді мною вчинила –
Здолала любов’ю (у грудях – вино в молоці).

По воду ішла, я ж за нею блукав назирці,
Вдягнувши пастуше, у спеку, по ночі, по зливі...
Тепер я цілую долоньки – дрібні і сміливі
Ведуть мене в безвість, на щастя мого манівці.

Руїни садів – і пророслі дерева з зернят,
Цар всім, окрім себе, й не можна вернутись назад...
Цілую кохану – і зціплюю губи в судомі.

Рабам і лакизам, і гірше – лакизам лакиз
Кохання моє – у коморі підпалений хмиз
(Його розпізнали по блиску очей і утомі).

7.

Його розпізнали по блиску очей і утомі,
А ти – моя пташка, і ти, моя пташко, співай.
Тріпочеш в обіймах, і це називається рай,
Байдуже, в саду ачи в полі, у лісі чи в домі.

ДІВЧАТАМ НЕМАЄ ЧИСЛА в світовому огромі,
Та що мені світ, адже хто мені більша, ніж ти?
Світи мені, зірко, до самої смерті світи,
Аж поки не станемо вічністю в часу проломі.

...Кордони й обителі грішних, блідих, півживих,
Окремі – притихлі, а декого здушує сміх,
Немов погорільці на майже зітлілій соломі...

Та що мені з того? Ми тіла позбулися пут,
Й солодкі цілунки, сухі й небезпечні, мов трут,
На кедровім ложі я довго збирав невагомі.

8.

На кедровім ложі я довго збирав невагомі
Твої золоті і блакитні замріяні сни...
Повз наш виноградник полки повертали з війни.
Лишалися перса і грона у персів в полоні.

Ми ж знову кохалися – п’яно сідлалися коні.
Я мав тебе рідна – очима, я запах вдихав
Твоїх неминучостей, втеч, я тебе цілував,
Я знищував грані останніх між нами кордонів...

Комахи лякалися полум’я, гасла свіча...
Цілуючи очі, я жінку кохану повчав,
ПРЕКРАСНУ, ЯК МІСЯЦЬ, мене дочекатися – рік.

Її неприкритість мене обпікала вогнем...
А потім – світало, і вершник об’їхав конем
Розгублені перса, що пахли, мов персика сік...

9.

Розгублені перса, що пахли, мов персика сік
І поту краплини, блискучі і майже овальні.
Ув оці твоєму – мої існування дзеркальні:
Ти мій очерет, я твій вітер...Якийсь чоловік

Казав, що умре від кохання: не знайдений лік.
І пошепки – місяць, і жодної зірки не стало...
Загорнута жінка в шовкове своє покривало
Усю свою юність – короткий пелюстковий вік.

Лиш дивиться ніжно, і часом у пристрасті зве
Когось на рятунок, а місяць у хмарах пливе...
Доспівана пісня, до краю розказана казка...

Тебе вполоню я – і буде солодким полон:
Гортатиму тіло, тремке й полохливе, як сон;
Гладінь живота – непостійна і ніжна, як ласка.

10.

Гладінь живота – непостійна і ніжна, як ласка...
Я буду пірнати – щоразу углиб і углиб...
І пальці потонуть в волоссі, подібні на риб...
Я твій переможець, цілуй мене, мила, будь ласка...

Цілуй мене, рідна... Із кучерів спала пов’язка,
Допоки ти спала... Цілуючи, важу життям...
Межа межи світом і світла твого забуттям,
В якому і п’яно, і тихо, і лунко, і жаско...

І вся моя пристрасть подібна на ПІСНЮ ПІСЕНЬ...
У чорному небі поволі займається день...
Долоні – як квітка, в пелюстках – духмяно і в’язко...

Занурившись в тебе, спізнав я у серці пожар...
І я вже не владар, а тільки покорений цар...
Мовчанка, мов сіті, – моя безголоса поразка.

11.

Мовчанка, мов сіті, – моя безголоса поразка,
Страшна хитавиця морська, що мене не пуска
Блищать попід місяцем риб’яча срібна луска
І лезо ножа, як тривожна й пекельна підказка...

Бо ти мені – жінка, а треба, щоб тільки любаска;
Одна із наложниць, одна із невільниць моїх
Супроти неволі своєї вчиню тобі гріх –
Медовіший меду із пишних базарів Дамаска...

Зневаживши цноту, красу, – їх іще оспівають,
Здобуду рабиню – їй рівних у царствах не мають...
Дивися, он сонце роздерло плече об горби...

Маленька сльоза розбиває нездійсненість мрії,
І ген з-поза світу від сорому никне й німіє
Дарунок і злочин, учинений мною тобі...

12.

Дарунок і злочин, учинений мною тобі, –
То пам’ять про ночі, які я з тобою провів,
То думка про сотні без тебе залишених днів,
То гадка про старість, змарновану мною в журбі...

Є відтинки щастя – хоч люди невдячні й слабі –
Даровані Богом. Та ми їх зневажуєм тяжко.
Бо що нам святиня, як в серці розтоптано пташку?
І скарб – то не скарб вже, як віддано перли юрбі...

ПРЕКРАСНА, ЯК МІСЯЦЬ, ти навіть не знаєш, що я
Як хтиву блудницю принизив тебе, осміяв,
Втоптав у багнюку удосвіта зірвану рожу...

Та знову смеркає, і знов я до тебе іду,
Розшарпую шати, зустрівши тебе у саду, –
Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу...

 

13.

Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу...
Я взяв собі в серце холодний, як камінь, тягар...
Пробач мені, рідна, прийми мене, мила, у дар...
Удар мене, люба... Я серце коханням тривожу,

Я прагну здобути тебе, як фортецю ворожу,
Бо ОЧІ ТВОЇ НЕПОКОЯТЬ і ваблять МЕНЕ...
Я любку покривдив, і любка мене прожене...
А як прожене – отоді я її переможу...

ПАСУ МІЖ ЛІЛЕЯМИ Я; і ламаю їх цвіт,
Хоч того не хочу, єдина моя Суламіт...
Ходімо на ложе...Ти чуєш?.. Ходімо на ложе!

У серці – лиш ти, тож цвіти мені квітко, цвіти!
Ми зводимо знову любовного шалу мости...
Я п’ю з тебе вина – щоразу і млію, і можу!

14.

Я п’ю з тебе вина – щоразу і млію, і можу! –
Я, месник розлуки, візьму тебе, рідна, на руки,
Спалю твою цноту, віддам твоє лоно на муки,
Поставлю при тобі своєї любові сторожу...

ТИ ГАРНА, ТИ ГРІЗНА, красу поєднала ти божу
Й велике натхнення звитяги з вином мовчазним,
І я, твій володар, щоразу впиваюся ним,
Зітхаю, вдихаючи запах, – і з розуму сходжу...

І лоно твоє, і обличчя – то вічність моя:
Спізнавши покору, до тебе пригорнуся я...
Лежатимем тихо – знеможені, ніжні, слабі...

У ніздрях – трояндові хвилі, і зірка в імлі,
Піднявшись з тобою над хмари, шукаю землі...
Коханням заплющую очі твої голубі...


*
Нагору