Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Євгенія Кононенко
Еротика і український побут

Розкувати Ероса — наш перший визвольний фронт.
М. Шлемкевич. Загублена українська душа

Писати про еротику в культурі цнотливих українців видається справою надзвичайно важкою. Інша справа, кухня - столи накривають при всіх, а ліжка стелять подалі від людських очей. Утім, еротика й кухня згадані поряд не випадково: їхній зв'язок в українській культурі очевидний. Одним щедрим пензлем виписані життєлюбні сцени "Енеїди" Котляревського - як застільні, так і любасні:

Еней з Дідоною возились,
Неначе з оселедцем кіт...

Українське народне прислів'я пов'язує радощі кохання і смак до їжі: "Несолоне їсти - як з немилим цілуватися". А є й про перевагу кохання над повноцінним харчуванням: "Хай борщ без сала, аби душа пристала". "Хоч хліба ні куса, аби до чорного вуса". Але сьогодні частіше почуєш про те, що шлях до серця чоловіка йде через його шлунок. "Без гарячих млинців нема залицяння", - співає народна пісня. Або: "Як густа юшка, то й милая душка".

Що ж важливіше для українця - кохання чи їжа? Якщо переглянути великий масив українських прислів'їв і фразеологізмів, харчових образів бачимо значно більше, ніж еротичних. Про кохання згадують, коли саме про нього йдеться.

Здавна поставало питання: чи те, що відбувається між чоловіком і жінкою, коли вони наодинці, є проявом сил добра чи зла? Різні релігії в історії людства відповідали на це запитання по-різному. Леля, свого бог» кохання, давні слов'яни шанували. На честь нього плелися вінки й палали вогнища. Християнська церква відповідає на це запитання рішуче і недвозначно: любов тілесна - від диявола, а ніяк не від Бога. "Тіло не для розпусти, але для Господа" [Перше посланіє Павла до Коринтян, 6, 9]. Єдине виправдання статевого кохання з точки зору християнства - це продовження роду. Втім, досить зневажливе ставлення Євангелії і до їжі: " Все те, що входить до уст, вступає, у чрево, та й назовні виходить" [Євангеліє від Матвія, 15, 17]. Утім, заповіді Христа не заважали життє любним християнським народам віддаватися обжерству та й іншим гріховним радощам життя. Давні слов'янські дохристиянські традиції, панівна християнська мораль, природний темперамент наклалися, переплелися й визначили еротичнi обличчя українця й українки.

Як відомo, світом керують любов і голод. На прикладі того, як задовольняються ці два основних людських інстинкти, найяскравіше видно дотикання природи і культури, їсти, бо голодний, - це природа. Їсти з миски - то вже культура. І навіть підстелити газетку - то теж прояв культури (хтось назве її низькою). Задовольняти нездоланний інстинкт продовження роду - то природа. Кохатися з тим (тією), до кого серце лежить, - окультурене задоволення природного інстинкту. "Хоч хліб із водою, аби, милий, з тобою". Недарма давня мудрість мало не кожного народу схвалює вибірковість у задоволенні цих двох могутніх інстинктів: краще голодувати, ніж їсти перше ліпше, краще будь сам, ніж разом бозна із ким.

На початку "перебудови" безіменна радянська жінка здобула мало не світову славу тим, що на модному в ті часи телемості зі Сполученими Штатами твердо заявила, що "в СССР секса нет". Звичайно, та жінка не мала на увазі, що в СРСР відсутні інтимні стосунки як такі. Вона, мабуть, хотіла сказати, що в Радянському Союзі немає порнографії, проституції, статевих збочень тощо, тобто усіх явищ, які радянський офіціоз таврував як ганебні. Одначе слова тієї жінки стали сприйматися ширше, масштабніше. Справді, якщо судити про радянську дійсність за сукупністю зовнішніх ознак, могло скластися враження, що в СРСР статеві стосунки якщо не відсутні, то зведені до мінімуму, необхідного для продовження роду. В аптеках не було елементарних засобів контрацепції. Дітей у містах України народжувалося небагато, та й на селі багатодітні сім'ї ставали рідкістю.

Статеве питання в СРСР належало до числа сором'язливо замовчуваних, його можна було порівняти з єврейським: та сама спроба обійти мовчанкою, а якщо все-таки треба щось сказати, вживали найзагальніші слова.

У радянських літературі та мистецтві існувало табу на зображення фізичних міжстатевих стосунків. Іноземні кінофільми потрапляли в радянський прокат після того, як з них були видалені епізоди, які, на думку радянської цензури, могли розбестити радянську молодь, зневажити чисті почуття ветеранів війни та праці. Не існувало чіткої межі між мистецькою еротикою і забороненою законом порнографією. Таким чином, до порнографії, траплялося, зараховували твори світової класики - до останніх років існування СРСР існувала і кримінальна відповідальність за розповсюдження, наприклад, "Лоліти" В.Набокова. Класичні твори В.Винниченка, дуже популярні у 20-і роки, де, зокрема, є й поглиблений інтерес до питань статі, не перевидавалися; з ними були ознайомлені лише дуже вузькі кола української інтелігенції. Здавалося, все було зроблено, аби в радянських громадян не виникало грішних сексуальних думок. На місце українських радянських Ромео і Джульети офіціоз висував солодкавих Брянського та Шуру Ясногорську із хрестоматійного роману Олеся Гончара "Прапороносці". Український радянський двієчник неусвідомлено схопив саму сутність проблеми, коли в шкільному творі, цитату з якого наводив гумористичний журнал "Перець", написав: "Шура Ясногорська настільки морально чиста, що ніхто з бійців не наважувався навіть ущипнути її".

Здавалося, пересічна (та й непересічна) радянська людина сформувалася із адекватним радянському офіціозові ставленням до еротичних проблем. Було враження, ніби панував народницький погляд на кохання - його залишки можна й сьогодні спостерігати у старшого покоління. Секс у коханні (навіть шлюбному!) є річчю малопристойною, про яку не говорять. Це є, але не в цьому суть. Порядна людина, особливо порядна жінка, насолоди в ліжку не шукатиме. Це не головне. А головне - це духовна єдність закоханих. Якщо у хлопця й дівчини спільні улюблені письменники й композитори, то, коли вони одружаться, сексуальні проблеми вирішаться в них самі собою. А вершина сімейного кохання — це коли дружина не тягає тяжких торб із базару, не витрушує килими, коли чоловік вчасно приходить з роботи й віддає дружині всю зарплатню. Коли чоловік ходить випраний, відпрасований і регулярно споживає свої улюблені страви.

У СРСР сформувався ідеал кохання, де сексуальним стосункам відводилося дуже скромне місце. На це спрямовували й офіційна радянська установка, й народницькі традиції української та російської інтелігенції, і традиції української класичної літератури, і святенницька православна мораль, окремі положення якої стали догмами моралі радянської. Цьому об'єктивно сприяли також побутові умови радянських людей. Відомий радянський письменник і журналіст Л. Жуховицький у діалозі із шведським письменником Л. Хансеном казав: "Для поколения моих родителей любящая женщина -это та, которая пять лет ждет с войны и десять лет — из тюрьмы... В такой системе ценностей секс занимать главное место просто не мог" [Иностранная литература, 1989, № 2, с.78]. Ще трагічніше оцінює радянську еротичну ситуацію українська письменниця О. Забужко. На її думку, українську патріархальну етнокультуру "майже одразу катапультовано в тоталітаризм, у ... "світ без любові" [цит. за: Л. Таран. Гороскоп на вчора і на завтра. - К., 1995, с. 133]. Повноцінне кохання, за О.Забужко, в радянській і пострадянській Україні неможливе за визначенням тоталітарного суспільства.

І все-таки, чи була еротична ситуація в Радянському Союзі і, зокрема, в Радянській Україні такою, як це зобразив Джордж Орвелл у фантастичному романі "1984"? Орвелла згадано не випадково - саме за ним нерідко судять про радянське суспільство за кордоном, та й наші співвітчизники молодшого покоління. Чи вдавалося КПРС підпорядковувати інтимне життя радянських громадян, і чи мала партія такі наміри? Чи справді радянські українці практикували лише те, що орвеллівською новомовою зветься "добросекс"? Навряд. Якщо, за Орвелом, "вдалий статевий акт — то вже повстання", то такі "повстання" в українських радянських ліжках відбувалися регулярно.

Радянський і, відповідно, український Ерос спотворювався не стільки ідеологічним пресингом, скільки побутовими умовами. Житлова проблема була, без перебільшення, найголовнішою побутовою проблемою в СРСР. Більшість молодят змушені були мешкати в одній квартирі, а часом навіть в одній кімнаті з батьками. Траплялося, що в одній кімнаті гуртожитку тулилося по два молодих подружжя. Наймати квартиру в молодої сім'ї часто не було коштів. Отже, інтимне життя подружжя мимоволі "контролювалося", але не стільки керівними радянськими органами, скільки сусідами по гуртожитку чи власними батьками.

Житлова проблема позбавила мільйони людей багатьох природних радощів життя. Звичайно, в такому стані справ була винна нездарна економічна політика КПРС. Але в дужках зауважимо, ніяк не виправдовуючи КПРС, що у традиційній українській хаті, де, за твердженнями сучасних прихильників патріархального способу життя, панував здоровий Ерос, в одному приміщенні з подружжям спали і дрібні діти, і старі батьки на печі. Для здорового Еросу залишалися хіба що клуні, скирти та галявини з високою травою, але все це - лише влітку.

Дефіцит "житлоплощі" так само обмежував і спотворював дошлюбні та позашлюбні інтимні стосунки. Те, що в багатьох країнах елементарно вирішується в готелі або мотелі, в СРСР було трагікомічною проблемою. Ключ від квартири самотнього друга, поки той на роботі, ставав золотим ключиком від райської брами.

Ще одна сторінка радянського еротичного святенництва — радянські готелі. В окремий готельний номер чоловіка й жінку селили лише за пред'явленням свідоцтва про шлюб. Якщо ж, скажімо, жінка завітає до чоловіка в готель, їй дозволять лишатися в номері лише до 23.00. "Громадянський шлюб у нас лише до двадцять третьої", - цитата з популярного радянського кінофільму. Втім, усі готельні еротичні проблеми вирішувалися за хабар черговій.

Та ні статевий інстинкт, ні статеву цікавість в радянських українцях знищено не було. Офіціоз існував якось ніби окремо, а народне життя ішло переважно іншими шляхами. Звичайно, була певна кількість громадян, які настільки пройнялися офіційною мораллю, що зробили її принципом свого життя. Були й такі, хто намагався говорити вголос про замовчуване — їх позбавляли слова. Але більшість приймала правила гри, добре усвідомлюючи, де треба мовчати, а де можна й поговорити. Весело й задьористо лунали непристойні анекдоти — цей сороміцький фольклор радянської доби, і щоб усе зрозуміти і розсміятися, іноді треба бути добре обізнаними з еротичними тонкощами. Непристойні анекдоти посідали в народі почесне друге місце після політичних. За кадром офіціозу були не лише анекдоти. Як тільки між людьми однієї статі виникала довірлива дружня атмосфера, відразу могли розпочатися відверті розмови "про те саме". Були місця, де особливо активно обговорювалося те, про що "не говорять," - наприклад, палати лікарень, де навіть викладачки наукового комунізму розповідали, як ото кохалися з чоловіком на розкладному ліжку і як воно поламалося. "Чули б мене мої студенти", — сміялася партійна дама, яку потягло на відвертість.

Були й місця, де не лише точилися балачки, а й провадилися практичні заняття, — наприклад, будинки відпочинку й санаторії, де навіть шістдесятилітні старі діви могли втратити цноту. Звичайно, загальна курортна розпуста — то ще один із радянських міфів, але для витворення його було чимало підстав.

Уявлення про українське село, як про царство суворої моралі, також носить міфологічний характер. Український публіцист кінця XIX ст. Сергій Подолинський писав про українських дівчат, що сезонно працювали на буряках у південних областях України: "...Вони тікають, біжать на плянтації, тягаються там місяць або два, навчаються пияцтва, розпусти і вертаються нарешті додому без грошей, обірвані, заморені, нерідко заражені сифілісом" [С.Подолинський. Вибрані твори. /Українське історичне товариство, Квебек, 1990]. Звичайно, описані явища почалися з кінця минулого століття, коли внаслідок розвитку аграрного капіталізму патріархальні відносини в українському селі почали руйнуватися.

Отже, еротичну мораль українського суспільства радянської доби можна схарактеризувати радше як святенницьку, а не, умовно кажучи, "орвеллівську". В часи "перебудови" почали з'являтися публікації про те, що сексуальна насолода є цінністю для чоловіка і жінки. Та для багатьох чоловіків і жінок у радянських сім'ях чи поза ними сексуальні переживання були цінністю ще до того, як про це заговорили друковані органи.

Хоч би яка святенницька, брехлива, а часом і комічна була радянська еротика, та кохання й у радянські часи вважалося безсумнівною цінністю, головною підставою для створення міцної радянської сім'ї. Звичайно, траплялося всяке: заради кар'єри (своєї чи чоловікової) жінки йшли на інтимні стосунки з тими, обіймав високі посади; існувала прихована проституція, "комплексне" обслуговування високих партійців та урядовців, траплялася й "безпартійна" розпуста — підпільні притони і борделі. Та всепереможне кохання залишалося безсумнівною цінністю, і не лише в юному віці. В радянській Україні майже не траплялося так званих шлюбів з розрахунку. Звичайно, до певної міри це було зумовлено тим, що в СРСР майже не існувало багатих людей, з якими можна було б вигідно одружитися. Привілейовані мистецькі, наукові, а особливо номенклатурні кола дотримувалися певної кастовості при укладанні шлюбів, дівчат та хлопців "із вулиці" намагалися до свого кола не пускати.

А представники "середніх" радянських прошарків закохувались і одружувались переважно без розрахунку. Правда, чи не єдиним радянським "посагом" була прописка у великих містах, тож дівчата й хлопці із сіл або маленьких містечок, які намучилися, живучи в гуртожитках, справді шукали шлюбу з мешканцями великих міст, щоб разом із матримоніальною вирішити й житлову проблему.

Але все це було дрібницею поряд із великим коханням, у яке вірили. Через невлаштований побут у хлопцеві роботящі руки цінували більше, ніж уміння заробляти гроші в радянських умовах великих грошей усе одно не заробиш. Тож навіть низькооплачувані радянські женихи були в ціні. Втім, шлюб у радянські часи чомусь уважався значно більшою цінністю для жінок, ніж для чоловіків. Дівчата поспішали вийти заміж якомога раніше, ніби боячись, що не трапиться більше на їхньому шляху жоден інженер із зарплатнею "120 ре без прогресу".

Нині, в перехідний період, при болісному просуванні ринкових реформ, з'являється новий клас місцевих багатіїв, і відповідно виростають у ціні жінки — не як особистості, а як еротичні об'єкти. "Жінка в наші дні — це також професія", — пише газета "Бульвар". Часописи друкують інтерв'ю з повіями, які розповідають про особливості своєї нелегкої роботи. Відкрито кордони, українські дівчата мають умови для пошуку заможних іноземців — і як клієнтів, і як чоловіків. Для молодих жінок 20-30 років відкрилися можливості вигідно продати себе, і багато хто поспішає скористатися цією нагодою.

Колишній радянський, а нині американський кінорежисер і письменник Ефроїм Савела в одному з інтерв'ю говорив про переваги радянських жінок над західними — мовляв, радянська жінка жертвує собою заради коханого чоловіка, любить його безкорисливо, не кидає, коли він раптом втрачає свій добробут. Однак є підстави вважати, що покоління молодих пострадянських українок буде іншим.

Західні соціологи, досліджуючи еротику в суспільствах із розвиненими ринковими відносинами, описують, зокрема, тип взаємин між цілком рівноправними чоловіком і жінкою, які однаково забезпечують себе, посідають рівнозначні місця в суспільстві. Зародки таких стосунків також намічаються в сучасній Україні. Якщо хлопець і дівчина матеріально незалежні від батьків, вони намагаються наймати окреме житло, живуть разом, не поспішаючи реєструвати шлюб. Не поспішають і народжувати дитину. А зважуються створити сім'ю, лише переконавшись як у статеві гармонії, так і в гармонії характерів — основній передумові співіснування двох рівних цивілізованих громадян. Але все-таки на сьогодні в Україні серед тих, кому 20-30, набувають поширення еротичні стосунки "дикого капіталізму", коли жінка свідомо погоджується терпіти будь-чий характер і будь-чий секс, аби забезпечити собі добробут. А чоловіки, нездатні такого добробуту забезпечити, мають певні проблеми з одруженням. Молоді, гарні, розумні, дотепні й незаможні хлопці вже не є такими бажаними нареченими, як іще десять років тому.

Дівоча цнота як культурний феномен

І я був радий, що така краса
Не марнувалась до моєї з'яви.

Віктор Неборак

Здавна анатомічна особливість жіночого організму, яка дає можливість визначити, чи були в дівчини статеві контакти, відігравала істотну роль не лише в еротичних стосунках, а й у майнових та соціальних відносинах, і в релігійному житті (гадаймо непорочне зачаття). У багатьох народів збережена Дівочість була дуже бажаною, а то й необхідною умовою шлюбу. Це стосувалося і шлюбів у нижчих верствах суспільств, і шлюбних союзів, що мали політичне значення, - між представниками монарших родин. Про сакральність дівочої цноти в певні епохи свідчить, наприклад, той факт, що Жанні д'Арк довірили військо, лише переконавшись, що вона й справді діва.

В Україні ставлення до незайманості було різним у різні епохи й у різних регіонах. Були періоди досить вільної дошлюбної поведінки молоді. Були й часи, коли цнота нареченої мала суттєве значення. Французький мандрівник і етнограф Гійом Левассер де Боплан досить детально описує мало не прилюдну дефлорацію як кульмінаційний момент українського весілля [Боплан, с.77]. Згодом цей звичай відійшов у минуле, але спогади про нього довго лишалися у весільних піснях:

Хоч би я та й до ночі ходила,
Але й свою цноту доносила.

(Весільні пісні, К„ 1988. п. 1317)

Український фольклор поетизував дошлюбну цноту. А обійми, цілунки, "любі зітхання", стояння закоханих під вербою до пізньої ночі були природними в період дівування-парубкування. І досі фаянсова статуетка із закоханими у вишиванках, де дівчина з косою схилилася козакові на плече, прикрашає малоросійські серванти і "стінки".

Українські дівчата, принаймні поза Галичиною, не знали засобів запобігання вагітності, і якщо траплялася нецнота, нерідко народжувалися позашлюбні діти. Це обурювало патріархальний соціум; тих, хто не беріг дівочість, жорстоко карали.

Руйнування патріархального ладу призвело до поступової зміни шлюбних та еротичних традицій і, зокрема, змінило ставлення до дівочої незайманості.

В радянські часи не існувало кримінальних чи адміністративних переслідувань за втрату дівочої цноти, але цінність її підтримувалася і лекціями на теми моралі, і брошурами про культуру статевого життя, і всіма табу на зображення еротики в мистецтві, про які ми вже згадували. Й далі вважалося, що кожен хлопець мріє одружитися з незайманою дівчиною.

Але про святенництво радянської моралі вже сказано чимало. До того ж у брежнєвську добу неузгодженість теорії і практики стала особливо кричущою. Незайманість упала в ціні і стала від'ємною вартістю. Її відсутність аж ніяк не була перешкодою для шлюбу. Дівчина, що мала дошлюбний статевий досвід, у товаристві ровесників зовсім не вважалася "гнилим товаром". Фізична незайманість поступово перестала асоціюватися з моральною чистотою жінки. Дівчині так само, як і хлопцеві, громадська мораль дозволила право на пошук супутника життя, визнаючи, що цей шлях може бути і непрямим. Сьогодні український еротичний журнал "Лель" друкує матеріали про те, як мають поводитися хлопець і дівчина, щоб звести до мінімуму неприємності дефлорації та зробити перший сексуальний досвід дівчини незабутнім.

Український еротичний вокабуляр

...Але про це не треба говорити.
Ліна Костенко

Як уже говорилося, еротика в українській культурі — це те, про що не говорять або говорять дуже обережно. Багато понять, так чи інакше пов'язаних з інтимним життям, в українській мові не мають словесного вираження. Йдеться не про наукові терміни іноземного походження, так чи інакше пов'язані зі статевим життям, як от геніталії чи еякуляція. Також не варто скаржитися на брак пестливих слів, якими українці називають одне одного у хвилини ніжності, — такі слова увійшли до народних пісень, їхня питома вага чи не більша, ніж в інших мовах. Ідеться про ідіоматичні вирази типу англійських "dry day" або "wrong door" тощо. В англійській мові таких ідіом дуже багато, їх багато у французькій і навіть у німецькій мові, якою Ломоносов радив говорити з ворогом, а ніяк не з жінкою. До речі, в російській мові, яка, за тим-таки Ломоносовим, має об'єднати в собі надбання усіх європейських мов, цих понять значно менше. Звичайно, і в українській, і в російській мовах дуже багато евфемізмів для позначення статевих органів, статевого акту, мастурбації тощо, але це слова з арсеналу "ненормативної лексики", які мають не стільки еротичне, скільки лайливо-образливе забарвлення. А розмовних, але не грубих, часом жартівливих словесних позначень сексуальних понять практично не вироблено. Можливо, вони існують як надбання певного подружжя, але не як надбання мови. До українського фольклору та класичної літератури еротика пробивається в невеликих дозах, у дуже завуальованому вигляді. Якщо геній англійської літератури В. Шекспір, за твердженнями текстознавців, увів до розмовної англійської мови 1,5 тис. еротичних термінів, які знає пересічний англофон, забувши про їхнє шекспірівське походження, то українські генії, які дуже багато зробили для піднесення української мови, не збагатили її, одначе, відповідними словами та ідіомами. Це не означає, що українці не знають самих понять, влучно охрещених в інших народів, але ті поняття існують у сфері, про яку "не треба говорити". Постійно виникають проблеми при перекладі як класичної іноземної літератури (Г. Лоуренса, наприклад), так і сучасних західних фільмів. Навіть коли відповідні слова в українській мові є, при відтворенні еротичних епізодів західної літератури перекладачі часом намагаються "оцнотливлювати" їх, дотримуючись національної традиції. О. Забужко, аналізуючи українські та російські переклади 130-го сонета Шекспіра, відзначає українську схильність до "впоєних у кров правил: що пристало, а що не пристало говорити на людях" [Всесвіт, 1992, № 5-6, с. 101].

Еротичний стереотип українців

Де ті обличчя, мов тесані з брили, гімни врочисті і скорбні плачі, руки, що меч на шоломах трощили, потім голубили жінку вночі? О, та любов їм не входила в звичку!
О. Пахльовська

Ми вже звикли до того, що досягнень України в будь-якій галузі світ або не знає взагалі, або приписує Росії. В англійському словнику The Wordsworth Dictionary of Sex, який нараховує до 5 тисяч гасел, де завдяки їхнім досягненням у сфері еротичної теорії та практики згадані французи, японці, китайці, юдеї, абхазці, якути тощо, українців нема. А й справді, чим, окрім кривавих шлюбних сорочок, встигли ми здивувати світ? Безіменні козаки, "жагучо любі до безтями рук", не лишили в піснях та баладах оповідей про еротичні пригоди. Навпаки, з сивої давнини прийшли розповіді про те, як жінку поміняли на тютюн та люльку, і що найвірнішою подругою козака була його гола шабля. Якщо десь і існує еротичний стереотип українця, то це в найближчих наших сусідів. Українці вважаються темпераментнішими, ніж буцімто вічно п'яні росіяни чи мляві прибалти. А українки - вибагливіші до чоловіків, ніж терплячі росіянки. Звичайно, цей стереотип досить умовний, можна знайти чимало спростувань — але нас тут цікавлять не стільки медичні факти, скільки саме культурні стереотипи.
Українці в усі епохи намагалися виглядати цнотливими. Нині люблять пронизані патріархальною мораллю мексиканські серіали так само палко, як у радянські часи любили індійські фільми; адже в них ідеалізуються жінки, що вірно люблять одного-єдиного мужчину, а якщо трапляється нецнота, жінка карається тим усе життя. Обурюються сучасною "сексуальною революцією", - мовляв, таки краще було, коли все це забороняли. Не бажають вести розмови на ці теми із малознайомими людьми.
А насправді інтерес до предмета такий самісінький, як і в інших народів. Якщо пересічні французи підтримують свій імідж найеротичнішої у світі нації фотографіями оголеної дружини на каміні та манерою вести відверті розмови про засоби запобігання вагітності так просто, як українки розповідають рецепти приготування пирога, то пересічні українці й далі оберігають свій імідж найцнотливішої у світі нації.

Література
1. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. — Москва, 1986.
2. Бердяєв Н.А. Самопознание. - М., 1991.
3. Бердяєв Н.А. Философия свободи. Смысл творчества. — Москва, 1989.
4. Богатырев П.Р. Игры в похоронних обрядах Закарпатья. /У кн.: Секс и эротика в русской традиционной культуре. - М., 1985.
5. Боплан, Гійом Левассер де. Опис України. - Львів, 1990.
6. Вишня О. Твори у 5 томах. - К.: Дніпро, 1974.
7. Гачев Г. Национальные образы мира. Космопсихологос . - М.. 1995.
8. Грушевський М. Історія української літератури. - Київ, 1993.
9. Липа Ю. Призначення України. - Львів, 1938.
10. Матеріали до української етнольогії. / Видає етнографічна комісія НТШ у Львові. - 1918.
11. Матеріали до українсько-руської етнольогії. - Львів, 1908.
12. Соловьев В.С. Сочинения в 2-х томах. - М., 1988.
13. Толстая С.М. Символика девственности в полесском свадебном обряде. / У кн.: Секс и эротика в русской традиционной культуре. - М., 1996.
14. Ушкалов Л. Світ українського барокко. - Філологічні етюди. - Харків, 1994.
15. Чередниченко Т. Типология советской массовой культуры.

Нариси української популярної культури
Український центр культурних досліджень
Інститут культурної політики, Київ, 1998

*
Нагору