Ми – квити
Ще з того світу:
Орфеєве єство
Заспі-ва-а-ало-о-о, –
Шепочеш:
Дівчинко, ма-а-ало-о-о…
(Ночі злиті корами
Воєдино
Дити-но-о-о…)
Ти лети-ш-ш. Ти лети-ш-ш-ш, Пегас-с-е...
Ти лети-ш-ш. Ти лети-ш-ш-ш, Пегас-с-е.
Чи й Землі вже пришито крила?
Кров із носа старого часу –
на тім’я Ярило вилив кип’ячу,
Кипу-у-учу,
Жовтогарячу…
Місяць зорями плаче незрячий…
Як лячно-о, як звично-лячно
із себе виймати весни.
До лютого падати – зимно,
а тобі у єстві так весело
у моїм, у твоїм нестримі.
Незримі Ви.
Не з Риму – я.
Течія, течія, течія.
Ви – чи Я?
Ви чиясь.
Те, чим живу я,
гріха подоли тілом розірву.
Явись!
Жи-ву-у!
О, любове, сік живого тіла...
О, любове, сік живого тіла,
Легіт ліжка й лотосу дурман,
Енний раз ти від обіймів мліла,
Сонце тілом змалювать хотіла,
Як тобі вдається цей обман?
Ніч затулившись рукою неспокою
Ніч затулившись рукою неспокою
і не-спокою,
вітер цілнками пестить
ноги дороги нагої,
гой-я, гойя, гоя,
рани на сонці загою
жагою.
Зкохані-переполохані
з любовного
перепою
в двобої з самими собою
ізгої...
Якщо любиш – то познімай...
Чужі обійми, мови намисто
Ти познімала при мені
Якщо любиш – то познімай
Чужі обійми і цілунки
Зі свого жагучого тіла.
Якщо любиш –
Вітриськом влети
У шоколадно-туманні світила
Очей моїх –
Розбу-у-урха-а-ай пристрасть.
Класика
