Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Ірина НОВІЦЬКА

Ірина НОВІЦЬКА

***

sun_lover — це квітка така
це принаймні співзвучно
я чула від когось що соняхи — теж їх підвид
sun_lover буває напрочуд допитливим учнем
та часто буває і так що затнеться — і квит
sun_lover — це тисяча міток
усе через кому
такий многовекторний
прямо як шаховий ферзь
у нього відшиблена логіка жовтого дому
у нього як правило дуже привабливий фейс
sun_lover хороший
його ображати не варто
бо все пригадає хоча безумовно простить
стосунки з цим типом підвладні лиш віянням фарту
він буде з тобою навічно якщо пощастить
а ти розбирайся в його нескладухах і ляпах
а ти зарікайся і плюй через ліве плече
вліпивши в розтулені губи цілунок як ляпас
sun_lover лукаво всміхнеться й притьмом утече

***

оголосити бій собі
власній шизі і гониву
сутінки діти бісові
вікнами лізуть вагонними
з бородами колючими
сунуться електричкою
серце уже відключене
нафіг туди з відмичкою?
я не купую журналиків
з їх попсою повзучою
мов від поганих навиків
світ від себе відучую

***

Тюльпан скидав розпухлий вінчик
Замерзлих пелюстків.
Ронив по одному, втрачав зв’язки
З тканиною, що ще допіру
Була частиною від нього, —
Лишався голий сірий стовбур,
Набряклий від води, що вже нінащо
Текла по жилах.

Душа скидала мертву важкість
Колишніх почуттів.
Втрачала тихо й поступово все:
Кохання, дружбу і довіру —
І не лишалося нічого,
Крім неживої оболонки,
Набряклої від сліз, що вже нінащо
Текли із серця.

Само життя просякло смертю,
І обрій спохмурнів.
Пориви пристрастей, немов річки
Щонайчистішого ефіру,
Що стали трунком для нікого,
Зате мені труною, — сходять
У чорний вир, куди уже нінащо
Течуть всі ріки.
2000; 2009-06-03

***

це бронзове літо босоніж на соннім балконі
воркоче чарівного вечора віолончель
і випари вірша як теплі тремтячі долоні
на груди мені опускаються тихо з плечей
занадто велика ціна у такого натхнення
червоне вино божевілля тужаве й міцне
її звали б Катя чи Юля чи Женя
і чаша моя обминула б мене
та істина серця двоїста як листя підбілу
її шовковистість відкрита лиш краплям роси
якщо тобі треба лиш тіла то це ще півділа
у інших піди попроси
затиснено душу в долонях
на добрий початок
завідомо програно бій на чотири фронти
як бог із машини
як напрасний біль з-між лопаток
приходить розв’язка така як і мала прийти

***

змиваю втому з тіла спітнілого
впускаю до хати запах акації
звикаю до світу на тебе збіднілого
як викне до міста дикун з резервації
до вулиць його
його вод хлорованих
свідомість затемнено сни замулено
уменеємен з-поза рік харонових
з претемного-темного позаминулого
слова
ейфорія дитячого лепету
прогалини лишаться несказанними
аж Він розкладе ненаписані вірші білетами
на найскладнішому в світі екзамені

***

до тебе шляхи перерізано наче вени
волає до неба безсилля старих вівтарів
я прагну вдихнути спекотне повітря Трезени
курортного міста від мене за сім морів
де ніжиться берег у білому сяйві магнолій
та розпачу подих опалі вітрила настиг
о дай порятунку від внутрішніх муки монголій
зішли мене в табір чи хоч би в якийсь монастир
як лемент менади позбавлений прісних риторик
як хрип самовбивці застиглого на мечі
заходиться скрипкою давній занедбаний дворик
і в ратуші бліднуть старійшини та сурмачі

***

не обламуй із віршів задавнені відростки стріл,
не виламуй зі світу себе, як картину із рами, —
ця весна ще лікує,
її допотопний вініл
розбиває грамзапис на чудом збережені грами.
на покинутих класиках випнувся горб четверга,
позолочені литки у яблунь — уквітчаних фавнів.
ця весна відцвіте, й замете пелюсткова пурга
віртуальних френдів, корефанів і просто фанів,
а не-богу до неба неблизько,
лишаються лиш
доривкові рядки, лаконічні пекельні привати…
ця весна ще жива, ніби міф у обрамленні лиштв,
але ти без любові не зможеш ніяк існувати.

***

забившись в кут чергову психотравму
душі своєї кров’ю червоню
вона лишає пляму невитравну
черстве тавро зрубцьованому дню
лише безмовність слідом за тобою
немов плацента темна і густа
моє творіння мій безмежний болю
моя дитино ніжна і пуста
2005

***

ця вулиця — довга-предовга алея слави
цей сонячний промінь тебе хотів пронизати
як бронзою списа — й метнули його неслабо,
ввійшов тобі в тім’я і врізався проміж п’яти
зависло в зеніті лимонним липким кружальцем
чи будеш до нього стрибати неначе пудель?..
боги ухвалили і ткнули у тебе пальцем
це значить дитинко що ти вже від них нікуди
подібне — подібним: піти зажерти хот-дога
серветку жбурнути в якийсь там проїжджий лексус
ти знала дитинко що усміх якогось бога
не значить нічого крім м’язового рефлексу
до люті долати оцей манівець-минулець
не варта ти кари
чи й слави була не гідна?..
стенула плечима — подумаєш усміхнулись
це значить дитинко що ти вже до них фригідна

***

знову ці ночі чиїмсь неповерненням кратні
стереотипні як матриці
чорні немов компромати
їсти вечерю а потім серцеві краплі
вити на місяць а потім стелитись і спати
звалювати на каву і на перевтому
подих сейсмічний що раптом на ліжку підкине
чорні дірки рахувати в небі мілкому
вже не відновляться зорі й нервові клітини
хтось із життя мов із партії: був і вибув
божого року
такого-то клятого літа
легко відбувся
наче великий вибух
речовину розфігачивши по орбітах

***

залишена всім лихам на поталу
(буттю круті звороти притаманні)
ти знов бредеш наосліп до вокзалу
одним-одна
їжаченя в тумані
дороги
східно-західні транзити
бабульки змерзлі на торбах і тюках
ти знову це повинна пережити
відмріяти
відкорчитись у муках
все збудеться як сказано в писанні
ховай долоні в мокрі рукавчата
бо доля навіть сидячи на санях
тебе таки не стомиться повчати
молися про шляхи безперешкодні
губися в заметілей круговерті
аж поки із дев’ятої безодні
кінець кінцем добудешся поверхні

***

Осінь ця глибока й безнадійна,
Мов назавше втрачена любов.
(Автоцитата)

безнадійна як хворий у виразках давніх калюж
рідко цяпає дощ перейшовши в розсіяну мжичку
залізничник проводить ранкову стару електричку
що скрадається поповзом вдаль ніби заспаний вуж
крововиливи рік перейняті стібками мостів
розбухають судинами їй на зів’ялому тілі
над глухими ставками дерева стоять задубілі
ані шелесту тільки колодязів лірний мотив
від’їжджаю не хвора хоч трохи болить голова
але втративши всяку надію тебе обійняти
за вікном незворотно відходить дві тисячі п’ятий
вже без запаху й кольору ніби осіння трава
2007

***

ти сиди в цій норі
соломинкою штрикай джин-тонік
жестом цим
ненавмисно
серце проколюй мов шпагою
із невдалих сімей
з цих зруйнованих архітектонік
проростають підчас
неймовірно красиві пагони
репетиція —
це не театр
і не гра — тим менше
каскадерам як я
передбачені інші елізії
в експозиції гине герой
кишеньковий такий суперменчик
і не мають ваги
всі подальші сюжетні колізії
аргументи життя
нездоланні як кулі аркади
вони трощать мішені
таранять стіни свідомості
рвані дублі
порізані й начисто витерті кадри
чорні діри в життєписі
білі плями і домисли

 

***

А я мовчу. Уже не маю слів,
Ні заперечень. Чорний частокіл
Примарних упереджень поміж нами.
Хто більше винен? Випадок побив,
Немов важезний молот, наші душі,
Щоб викувати крицю, та скував
Із плуга швайку. Замість діалогу
Снується щось, мов дим від папіроски,
Таке ж їдке й таке ж скороминуще.
Торкаюся тебе крізь німоту,
Немов Стіни Плачу в велике свято.

***

Диптих

Хочу звідси подалі До Індії, в Африку, в Ємен.
Перестань ці слова, що печуть, мов розпечена грань,
Забивати, мов цвяхи, в надтріснуту ніжність взаємин.
Перестань. Перестань. Я благаю тебе, перестань.
В чомусь я провинився. Напевно, ще міг обминути
Певний день або ніч, чи принаймні прожити не так.
Я тебе розумію, ти маєш за що дорікнути,
Та не зводити з глузду безпліддям словесних атак.

*                   *                 *

Це мовчання мене допекло до глибин, до останку.
Щось таки відбулось, та гублюся у здогадах, з ким.
Провінційна нудьга. Листоношу чекаю на ґанку.
Це мовчання дістало. Яким воно стало містким.
Ти не пишеш так вперто, що віри не йму. Взагалі-то
Що я знаю про те, що відчуєш негадано ти?
Шерхле листя горіха. Ось-ось досотається літо.
Хтось убив листоношу. Тому й не доходять листи.
2000

***

Ecce homo

поспішно евакуювався в безодню твій ангел
і книги лежать безсторонньо немов сивина
реве чортовиння усі його рівні та ранги
гуляють антипки регоче король сатана
при звукові маршів лункому як голос сирени
останньому слідові пам’яті наперекір
зневождене військо думок покидає терени
лишивши як зганьблений стяг недописаний твір
2001

***

Життя іде розмірено і плавно,
Немов кіно. В психологічній драмі
Нема котурнів і трагічних масок,
Лише дрібниці виїдають душу,
Мов кислота, що точиться по краплі.

Це враження оманливе, звичайно.
Трагедії шекспірівської сили
Вирують часом у п’ятихвилинній
Розмові там, де почуття захопить:
В маршрутці, кнайпі, офісі, крамниці.

Та, слава богу, майже не вмирають
Від тих трагедій люди. Навіть часом,
Знечулені, щоб не страждати в путах
Гидкого болю, корчити беруться
Хорошу міну при поганій ролі.

І хто б тут віддавав себе у жертву?
Вони не поспішають на голгофи,
Та й решта жертв давно вже не чекає.
Лише у мить безсилого кривляння
Ведуть підмостки вічного театру
Абсурду.
2005

***

© Ірина Новіцька

Народилася 1981 р. на Львівщині. Отримала освіту в ЛНУ ім. Франка. Філолог. Критик. За фахом літературний редактор. Пишу зі шкільних років. Публікувалася в журналах: «Торба» (2001), «Четвер» (2003, 2008), «СТЫХ» (№ 23, 2007), «Золота доба» (2007), «Склянка часу» (№ 46, 49, 51; 2008, 2009), «Березіль» (№ 9/10, 2008), «Мистецькі грані» (№ 2, 5, 6, 7; 2009; № 9, 2010), «Кур’єр Кривбасу» (№ 232/233, 2009), «Отражение» (№ 2, 2009), «DzeRkaLo» (№ 1, 2; 2009), «ШУМ» (№ 10, 2009), «Київська Русь» (№ 9-10 (40-41) 2009), у мережевих журналах «Захід-Схід» (№ 5, 7, 8, 9, 13; 2008, 2009, 2010) та «Культреванш» (№ 1, 2, 3-4, 5; 2009,2010), антологіях «100 молодих авторів України» (2006), «Березневі коти» (2010), альманахах: «Привітання життя 2000-2002», «Digital Романтизм (версія 2, 2007)», «Вакації-2» (2007), «Нова проза» (т. 10, 2008) т. 15, 2009), «Карамболь» (2008), «Міжнародний літературний фестиваль Форуму видавців. Вип. 3, 4» (2008, 2009), «Святий Володимир» (№ 14, 2009), «Золота Пектораль» № 3-4 (2009). Маю дві самвидавні збірки поезій: «Іменний примірник» (2002 р.), та «6 : 6» (АС «ВКВ», 2009). У цьому році побачила світ, у видавництві «Піраміда», моя збірка поезій «МР3». Готувала спільно з Володимиром Вакуленком-К. до друку альманах «Ізюмська гора» (2007). Брала участь у поетичних акціях: «БіобарДикада» (Львів, 2002, 2003), «Ніч при свічках» (Львів, 2002), «Паралелі» (Львів, 2002), «15 хвилин слави» (Львів, 2005), «Тайм АУТора» (Київ, 2005), «Поезія душі — то вірність долі» (Ізюм, 2006), «Мандрівний КТМ» (Харків, Київ, Львів — 2005, 2006, 2007), «Неосфера» (Київ, 2006, 2007, 2009), «21» (Київ, 2007, 2010), «Кефір» (Львів, 2007), «НаЛІТ» (Львів, 2006 та 2007), «Фестиваль мами і дитини» (Львів, 2009), «Триб’ют» (Львів, 2009), «День Незалежних Поетів» (Львів, 2009), «Молода Республіка Поетів» (Львів, 2008, 2009), «Севама-Слім» (Львів, 2009), «Літспектр» (Львівська обл. м. Городок, 2009), «Березневі коти-5» (Ужгород, 2010) та ін. Лауреат конкурсу «Поетичні майстерні» (2000, 2001), лауреат IV (2006) та ІII (2009) премій видавництва «Смолоскип», дипломант конкурсу «Культреванш», а також переможець кількох локальних премій. Друкуюся здебільшого в Інтернеті.
Одружена, маю сина.

*
Нагору