Олена Теліга
ТАНҐО
І знов з'єднались в одну оману
О, дивне танґо, — і сум і пристрасть.
Пливу на хвилях твого туману
Згубила керму, спалила пристань!
І б'ється серце, і гнеться тіло,
В твоїм повільнім і п'янім вирі —
Блакитне сонце мені світило,
А буде чорне, а може й сіре…
Чекає прірва на кожнім схилі —
Та сум і пристрасть манять так п'яно.
Пливти все далі, віддавшись хвилі,
Та завтра, вранці, під перший промінь
Зрадливе танґо, твого туману.
Мені не пристрасть туманна сниться —
Зоріє ясно в чаду і втомі,
О, світла ніжність, твоя криниця.
ЛІТО
Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі,
В день такий — віддатись поцілункам,
В день такий — цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча;
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку, золотом прозорим,
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить.
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить несила
Ні на що — твоїх єдиних уст.
* * *
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом:
Не студить вітер уст — зігрівся біля них;
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних.
Тебе нема, нема... Та в серці сміх іскриться,
Ось він стрільне в юрбу, мов золотий шампан!
В чужих очах вогонь, привітом сяють лиця,
І кожний мій порив — сьогодні владний пан.
Любов — лише тобі... А це її уламки,
Це — через край вино, в повітря квіт дерев,
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере,
Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.
|