Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки



*

Марія УКРАЇНСЬКА

Теренові дослідження українського сексу

Фрагменти народних традицій

Так склалися "історичні передумови", що тема статевого життя українця вважається епатажною, непристойною і ледь не брутальною, принаймні значно брутальнішою, ніж тема статевого життя росіянина чи африканця. А вже коли розмова заходить про особливі статеві схильності окремих українських класиків (Сковороди, Шевченка, Лесі Українки чи Кримського) — то це в очах національно скерованої громадськості просто вступає у суперечності з державними інтересами Усі ці звички накладати табу й ставити обмеження є не більше, ніж зашореністю й ефектом політики стереотипізації, так активно насаджуваної попередніми епохами (наприклад, чукча — дурний, грузин — відчайдушний тощо). А насправді статеве життя в українському селі було значно багатограннішим й активнішим, аніж може собі уявити сучасник. Ні тема гейства, ні лесбіянства не були тут чужими чи невідомими. Як повноцінне суспільство воно знало різноманітні прояви статевого життя, хоч цей віковий досвід і не відбився при формуванні стереотипу українця: цнотливого, нещасного, ну, і трохи дурнуватого.
І навіть не гуцули, з їхнім уже загальнознаним потягом до масненького та сороміцького, (що є, знову ж таки, не більше, ніж стереотип) дадуть нам найколоритніші зразки теми. Значно "просунутішими" були землі Центральної України — Полтавщина та Київщина. Хоч саме тут і витворювався головний міф про українську суперцнотливість.
Та й дитячий секс був відомий українцям. У спадок залишилося цікаве і, з погляду науки, безцінне дослідження під скромною назвою "Дитина у звичаях і віруваннях українського народу" невідомого автора, що сховася за криптонімом Мр.Г. Тут широко оповідається про статеве життя селян, вагітність, пологи та розвиток дитини на "полудневій Київщині" (схоже, на саме тій її частині, що тепер затоплена водою).
Матеріали цього автора опрацював відомий дослідник Зенон Кузеля (корифеї української науки не цуралися таких тем, Іван Франко, скажімо, надрукував статтю "Сліди снохацтва в наших горах"). Працю Кузелі у двох томах видало Наукове товариство ім. Шевченка у Львові у 1906-1907-му. Достовірність і правдивість зібраного матеріалу не викликає жодних сумнівів.

"Хай би вже хлопчик та дівчинка собі секелялись — оповідали респонденти з південної Київщини, — а то й дівчата з дівчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі діти й шморгаються одне з одним. Лізе одне на одне, як поросята ті.
Оця Марійка та наша Хівринька, то соромно було й навернуться у повітку: все там вони любили собі граться. Позаголюються обидві та повзають одне на одному. Стидив, стидив було, то вони де инче збіжаться собі".
Збирати такі матеріали було дуже важко — чужинцеві зі сторони люди не дуже радо оповідали сороміцькі речі. Так автор зауважував, що "коли оповідач хотів розказати якусь "казку" про те, як секеляються великі, дівки з дівками або чоловіки з чоловіками, то не дали, бо казка занадто стидка".

Масненькими оповідками на цю тему, такими собі "небилицями", вельми любили смакувати добропорядні українці. Ось іще одна для суботнього чтива:

"Як був я на заробітках, вус і бороди ще в мене не було, а парубок уже був. Ніхто не найма парубків, а хоч і найма, то дешево дає, а дівок беруть добре і ціну добру дають. Грошей у мене вже не стало, нема завіщо купить уже й хліба. Я узяв ув однії дівки сорочку, спідницю і платок, убрався в дівчачу форму так, шо чисто, як дівча. Приходе одна бариня з города наймать горнишної і попалось як раз мене спитать: чи ти, дівко, не намисся до нас за горнишну?Даю сто карбованців. Повели они мене у город…
Почав я жить; у того же пана було дві дочки і я коло них ухажую. Сидимо увечері раз у горници, а вони давай сикилицця; вилізла одна на другу,.. а я дивлюсь. Тоді одна каже: іди і ти, Василино, сикилицця. А я кажу: мені якби зверху, то я б сикилив. Вона каже: Ну то й зверху. Я виліз на неї, одсикилив, а вона каже: Який у тебе, Василино, секіль здоровий, та браво як ти сикилиш. Я й кажу: Ото я як йшов на заробітки, а воно жарко, як ідеш та все треш, та за дорогу ото виріс. Одну одсикилив. А далі другу. Вони узнали, що я браво.., та все мене зверху заставляють. Прожив я довгенько. Так дивиться пан, чогось його дочки гладчають. Це каже, мабуть хтось до них нишком ходить і давай повірять. Узяв одну, старшу дочку, посадив на табурета, подивився, аж не ціла. А бариня каже: "тато вона гладка така. Узяв другу, аж і в тії не ціла. Бариня й каже: Да то вони гладкії такі. Узяв й мене; я сідаю на табуретку та… Як узяв дурить, якось викрутився, дожив до году і розщитався".

Полишимо, однак, пустотливе секеляння, отаку собі безневинну дитячу іграшку. Певна річ, що статево дозріваючи ці дівчатка й хлопчики переходили на серйозніші сексуальні стосунки.
Позаторік бабуся Шпіка Марфа Павлівна (1908 р. н.), що мешкає в одному із полтавських сіл, повчала нас:

Хороша дівчина, вона із хлопцями спит. Колись, як із хлопцями не спала дівчина, то й не считалося, що то вона й дівчина!

Холодна хата є. У моїх батьків була хата. В одній вони жили, а в другій я. Спала з хлопцями, гуляла, дуже гуляла з хлопцем від своїх батьків. Дуже, ну подчитували (себто почитали, поважали) і батьки мене, і я своїх батьків. Це так було колись.
Бувало таке, одна дівчинка жила дома, ну ніяк з хлопцем спати.
То до мене йде, то ще до якоїсь подруги, і хлопця веде".

Ми питали в бабці:

А батьки не лаялися?
Боже сохрани! Мода така була, чого б же вони лаялись!
Одній дівчинці було таке: ну ніяк з хлопцем переспати. А мене звуть Марфа, то вона і каже:
Марфа, в тебе ніде з хлопцем лягти?
А чого ж там, — кажу, — ніде! У мене одна спить десять місяців. І я сплю, й вона спить.

Отаке воно, цнотливе українське життя. Після весілля, наприклад, бояри часто йшли з дружками спати (УВОЗ с.55, 59, 65, 72). Чи на досвітках, куди дівчата сходилися прясти. Сюди приходили і хлопці — байдикували, жартували і чіплялися до дівчат. Після півночі у хаті, де були досвітки, стелили сіно і всі лягали спати. Дівчата з хлопцями. Саме на досвітках найчастіше заходили дівчата в тяж: "Скілько хоч було, шо дівчина собі на досвітках дитинку нагуляла. Називали її накритка, а в неї дитина байстря".
А втім, для дошлюбного "спання" з хлопцем була "розроблена" спеціальна техніка любощів — притула: "Це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами. І дужче б що робили, та бояться слави. І бояться, щоб не "пробить", щоб та перегородка не знищена була, а через те і згублена честь дівоча, бо в цьому вся сила чести дівочої. Більш нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, щоб не пробить таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї, а плоть як сходить з його, то не впускать у неї … І так усі грають в іграку оцю, і всі так здавна знають, що грать у неї можна, поки не поберуться собі".
Зауважте — респондент називає притулу не інакше як іграшкою, "тіко граються", тобто в його очах, це безневинна забава парубоча й дівоча. І отак-от безневинно можна гратися, поки не поберуться. А сила чести дівочої, з його точки зору, зовсім не у гордій дівочій неприступності, а лиш у вмінні вберегти калину. І це без додаткових для хлопця клопотів:
Як би там не було, а притули повинна дівка без мороки давать.

Отак-от. Себто не втомлювати хлопця довгими відмовами. Мало того, якщо вже вона погодилася з хлопцем спати, то дати притулу було її обов'язком, інакше "хлопці будуть цураться", "хлопці глумляться з таких дівок".
Загалом притула буває "різних сортів": "Якшо не з одним ходе, то вона иначе не дасть, як із боку. А буває й так, що пусте й наверх, тіко ж ноги держить тісно у купі… здавлені. А то є одну ногу його опускає між свої ноги… Або пускає обидві ноги у середину, тіко не допускає, щоб він робив діло настоящо, а тіко на половину… або й менше, тіко це сама страшніша!".
І горе дівчині, яка згаяла час і не здобула досвіду, не знає, як давати притулу. От про що оповідав один інформатор. Вибравши дівчину, "що нікому ще притули не давала" хлопець пропонував їй "всьому навчить" і врешті обманював — ламав калину, переконуючи її у зворотньому: "Я тобі брехать не буду. Оце дивись, я закотив пелену, от тепер треба горізнак лежать, ноги розсунуть, шоб мої коліна помістились між твоїми ногами". Коли дівчина щось запідозрить, він її заспокоює й залякує, врешті вона погоджується, "уступає його волі і дума, що це він її іменно вчить на добре, бо хто його зна, як тії притули давать, може воно й так". Потім приходять за попередньою домовленістю й інші, по черзі — "і всі на один кшталт притулу роблять. А вона і не перечиться, дума, що і справді це притула".
Словом, досвід був потрібним, щоб не обманули і збезчестили. Адже, справедлива ця сентенція і щодо парубка. Навряд чи він почував себе затишно, коли у шлюбну ніч через брак досвіду чи знання не спромогався видобути калини, — тоді за нього "робив се старший дружко. (Теперечки замість дружка се роблять свахи)".
Важко утриматися від глибокодумних сентенцій після таких одкровень. Але ми воліли б залишити за кожним право робити свої висновки. Зрозумілим є те, що лінійна поведінка, однозначні установки, т. зв. стереотипи й міфи, — усе це переважно нежиттєздатні і пустопорожні, хоч і гарні, — схеми. Життя виявляється значно багатограннішим і жорсткішим, виставляючи свої вимоги і моделюючи свої, може, не завше явні, поведінкові норми.

*
Нагору