Я стою посеред існування,
Вся в тобі, світло вимкнено
Витекла спрага до садо-мазо.
Ми божеволієм разом.
Ми, мов звірі, отямившись,
Вийдемо з кліток на волю.
А наразі збудую стіну паперову,
Обійму, засну із тобою десь.
У моїй фантастичній країні
Зима стала невиліковна,
Крізь спокій і непокору
Час, кров у венах — плинне.
Засалений ранок, затрахані вуста,
Мій кишеньковий Буковскі
Кидає крізь мене погляд повз і
Я червонію від того густо.
Щем в голові, за кроком крок
Якщо представлюсь від спирту,
Покладіть у труну цигарок.
Я не зможу за ними вийти.
Пережити би ранок наразі,
Жінці час зализати рани,
У кутках стерильної ванни.
Впасти у сплячку на зиму.
AddictionMASTER
Як виглядає моя залежність,
Як виглядає моя свідомість
По ту сторону долі.
Ломка, лежачи.
В постелі світ,
Поза постіллю мороки.
Милий мені
Біль у попереку.
Вийду на вулицю,
А зі мною тепло,
Тихо зізнаюсь —
Мене занесло
Твоїм
Снігом.
Юная прелестница, страждущая душа, которая так безрассудно попалась на вероломную удочку известного повесы и хулигана.
Любов нагадує мені Google,
Де наче і вводиш у пошук ключові слова,
Проте знаходиться двадцять дев’ять тисяч вісімсот результатів,
І майже на кожній сторінці я зустрічаю тебе.
Ця моя любов не задовольняється тобою,
Я не можу наповнитися тобою
І також стати тобою,
Можу шукати твою проекцію,
Та не можу з нею кохатися.
Вночі дощ може потайки вкрасти тебе,
Може тебе напоїти, поки я не бачу,
І сплю. І сню твоїми руками, які я також люблю,
І люблю тебе аж до перетинок між твоїми пальцями,
Аж включно із віями, включно із твоїми повіками,
Включно із твоїм сном, із нашим взаємопроникненням,
Із вливами і виливами, переливаннями-змішаннями
Наших рідинних субстанцій,
Я люблю тебе теплим і охолодженим,
Сухим і мокрим,
Сплю і люблю тебе,
Прокидаюсь і кохаю тебе.
Навіть в той час, коли твоє безсоння
Заважає мені жити.
OurPersonalEternity
Бувають різні вулиці, бувають різні люди,
А твій балкон залишиться тим самим
.
Порухи рук твоїх пронизані холодом,
І я прокидаюся інколи, думаю,
Чи справді кохаю тебе.
Вигинатись під оком сонця,
Вилаятись у твою подушку,
Відкусити жестом небо над Києвом,
Прокинутись у твоїх поцілунках,
Викрикнути: “ПОРУХИ, ПОРУХИ!”.
Порохом стати твоїм і твоїм попереком.
Віднайти нашу ETERNITY,
Загинути в твоїй PERSONALITY,
І жити тобою хворою,
Помирати від тисячі кайфів.
Щастям пронизані простирадла.
Я від задоволення падаю.
Не піду, кусаючи лікті,
Шукати сонячну Патагонію,
Сонце прийшло до мене,
Сонце ввійшло у мене.
I’m Drowning, Asphyxiated
У нашого світу тумани в макітрі,
Із ранку п’ятниці зуби нечищені.
Ми моральні уроди, убогі вилупки,
Вповні випили час, відкинули скиглення.
Заспівали під танець розбурханих нервів,
Переслухали ритми гітар і гобоїв.
Заходилися плакати, з’їхали з котушок, напевно
Сміялися, натщесерце п’ючи, боролися з болем.
Молодість моя чорноока та круглолицяя,
Сойко моя на виданні у міліції,
Зойкну, як будеш ступати у інші виміри.
Не боюся — просто із собою візьми мене.
Догори обличчям лежали, шукали сенсу у стелі,
На вухо беззахисно промовляли, шукали одну оселю,
Вирвалися тимчасово в безмовні краї стратосфери,
І роздивлялися із цікавістю пожовклі сади Едему.
І якщо є хтось там, у закутках неба,
То знайте — я вже по дорозі на Пекло,
А десь, може, рушає мій потяг на Рай.
Вдихаючи чую: різьблення наших ребер рухаються в унісон,
Завмирає на вилицях наш мікровсесвіт.
Укорочує час, що залишено для сподівань,
Секунда у хаосі сплетених тіл,
Пережмаканих простирадл,
Відкритих вікон.
В цих кімнатах немає нічого святого,
Окрім тихих вібрацій суглобів,
Кудлатої голови, яка вип’є мої озера
Ще до десятого апокаліпсиса.
По черзі проковтуючи світла проскурки,
Поволі штовхаючи морок в зачинені вікна разом із попелом
Цигарок.
Перетравимось вітром обуреним,
Втечемо, вдягнені простором.
Аби лиш тримав,
Аби лиш тримав мене
Тими руками.
Притомна кудлатість тіл,
Витримана бесіда в одному стилі.
Вирвана з офісних крісел моя зібгана юність,
Посивіла замолоду.
Забула спитатися, чи прийде іще любов.
Joe, I’msoBored
Холод усепроникний у наші душі,
І там, де є дилема, - поруч канає рішення.
Давай, бувай, іще з тобою спишемось.
А я піду від тебе в душ на дві години.
На нас час від часу сідають хрущі,
Які були Антоничами,
Із рота в рота ментоловий дим,
Волого, сонячно.
Кицюню, сонечко, важка еротика.
Сьогодні, завтра, Ворзель-Хотів.
Не падаймо з ніг, ходімо, йобнемо.
І перетравимо в животиках.
Кохання, ви знаєте, має дві половини.
Коли дика романтика, і коли ви нарешті накиряні.
Кохання часом буває до болю нестерпним,
Кохання, коли з тебе стікає його сперма.
Коли тілом повзуть синяки і гангрени,
Коли раптом зорі внутрішньовенно.
Ми мусим померти вдвох, ми мусим померти.
Не відчувати любов, не відчувати смерті.
Публікації:
Збірка поезій «ZOO», «Смолоскип», 2012;
Антологія «Аморалка»;
Антологія «Аморалка – 2»;
Антологія «Знак»;
Антологія «Євромайдан: лірична хроніка»;
Антологія «Як вони провели літо» (електроння книга);
Антологія фестивалю «Березневі коти»;
Антологія фестивалю «Форуму видавців»;
Журнал «Просто Неба»;
Журнал «Дніпро»;
Журнал «Київ»;
Газета «Літературна Україна»;
Публікації в інтернеті:
1. http://maysterni.com/user.php?id=1708&t=1
2. http://bukvoid.com.ua/info/writers/Tumaieva_Karina.html
3. http://gak.com.ua/authors/1881