Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Переродження Олесі Мудрак

Олеся Мудрак — це особливе явище в українській поезії. Звичайно, явища бувають неоднозначні: комусь занадто припікає сонце, хто боїться виходити надвір під час зорепаду, хтось погано спить, коли місяць у повені. Так і поезія цієї талановитої юнки — когось бентежить, а когось дратує. Багато в чому можна дорікнути поетесі, а проте неможливо заперечити, що її поезія — справжня. Бунтівна і ніжна, відверта і вишукана… Та головне — це Поезія. Не буду впадати в пафосні бравади, натомість хочу донести одну, як на мене, важливу і просту думку: Олеся Мудрак — самобутня і неповторна. Як неповторна сама поезія.

Олеся розпочинала з досить непростої ролі — ролі жінки-спокусниці, жінки-вамп, жінки, яка значно сильніша за чоловіка, бо здатна його спокусити. Це жінка-куртизанка і жриця кохання. Зрештою, часто-густо йшлося навіть і не про кохання, а про щось іще втаємниченіше. Але одразу хочу наголосити: поезія Олесі Мудрак ніколи не падала занадто низько. Завжди ми мали гру нюансів, значень, відтінків. Безперечно, кожен домислював ці нюанси і перетворював поезію еротики на відверті сцени порнографії чи навіть сексу… Можливо, що для цього були свої поштовхи…

Міксером лютого
перемелені промені ранку.
Цю суміш на очі кладу
прохолодним експресом.
Пам'ять тіла вовтузиться в жилах:
за годинника стрілкою — я —
Коханка!
А без нього я — пауза —
кава «Експрессо».

Моя залізниця
не така вже прощальна й виклична,
бо в купе сконцентровані
кінцеві спогади й станції.
Упиваються шпали
у чорнозем нічний
бетонними іклами.
Хтось із зорями
дикі танці
витанцьовує так,
що розламує траєкторії...
(«Дещо про все»).

Проте сьогодні Олеся Мудрак, маю певність, змінила своє амплуа. На травневому літературному вечорі в Музеї літератури вона згадала китайську Книгу змін: якщо протягом семи років поет не змінюється, то це мертвий поет. Олеся — жива.

Олеся Мудрак змінилася: змінилася зовні і в середині. Хоча мені здається, що певною мірою вона залишилась такою самою дитинною, ніжною юнкою. Просто свого часу, увійшовши у вир столичного культурного життя, всіх тусівок і неписаних правил літературної богеми, вона мала бути шаленою, щоб вижити. Щоб вижити, потрібно епатувати. Ми ж не помічаємо Геніїв, які мовчки роблять свою справу — «майстри держать небо на плечах», щоб була висота. Олеся має цю висоту, але вона потребувала поштовху для злету. Часто буває так, що за пишною формою ховається дуже полохливий звір. Олеся Мудрак для мене від першого нашого знайомства — це тонка душа, «гола душа», яка має виживати в цьому непростому світі. Бог дав їй талант — але сьогодні з талантом важко пробитися. Натомість Олеся вирішила посісти ніким не зайняту нішу. Вона стала принцесою еротичної поезії. Хтось своєчасно допоміг їй, підтримавши. Проте шлях Принцеси еротичної поезії — складний і підступний. Сьогодні ти потрібна мільйонам голодних сердець, а завтра — завтра на тебе вже й не подивляться, і не згадають. Таким жорстоким є життя до акторок, зокрема, в Голівуді: поки ти молода, ти потрібна. А далі — далі про тебе забувають, тебе викидають на смітник, бо ж публіка шукає нові індустрії розваг.

Еротика — вона змушує щось приховувати, а в чомусь відкриватися. Поезія у своїй природі «еротична», бо вона існує на межі недомовленостей, на межі нюансів і подвійних значень. Але за будь-яку подвійність потрібно гірко розплачуватися. Великий Поет розплачується самотністю.

Олеся Мудрак десь у середині також самотня. Вона мовить до Бога. Коли Олеся читала вірші на своєму «ювілейному» вечорі (їй виповнилося 25 років — справді визначна дата!), то помітив, наскільки часто в її віршах лунало слово «Бог» і похідні від нього. Попри еротичний «флер», попри позірну «оголеність», Олеся — містично-вакхічна й релігійна. А тому її поезія — це не гра на горизонтальній площині, а спроба вибудувати свою шкалу цінностей, свою систему естетичних і моральних вартостей. Свого часу вона видала збірку «Оголена самотність». Певною мірою ця збірка стала направду знаковою і символічною. Хоча й самотність оголена, проте від цього вона не стала не-самотністю.

Крім усього, Олеся Мудрак — акторка. Її манера читання — не просто відтворення власних віршів, а перетворення читання на символічну гру. Звичайно, еротичні сцени неможливі лише для себе. Так само і поезія не замикається у вежі. Про це сказав у своєму слові професор Юрій Ковалів. «Поезія завжди діалогічна». І хоча з цим твердженням можна дискутувати (згадати хоча б поезію Лесьмяна чи Кручених), проте слово у своїй природі справді не монологічне. Якщо Слово було Бог, то, як відомо, Бог створив собі Адама, щоби той оцінив роботу Всевишнього. Навіть Бог не може бути весь час усамітненим. Ця біблійна притча про Адама та Єву була своєрідним мотто на вечорі в Музеї літератури. В різний спосіб легенда обігравалася з боку Олесі. Але навіть у цій грі легенда не втрачала свого глибинного значення: Бог і людина мають існувати разом, а поезія — це спроба наблизитись до Бога. За всією оргіастичністю представленого на суд дійства прочитувалося, що перед нами — Поетка, яка знає ціну тиші. Тиша промовляє часом найпотужніше, найпромовистіше.

Безперечно, відчувалося, що ті, хто прийшли на вечір, жадали передовсім «оголеної поезії». Олеся, мудра, як Клеопатра, дозволила глядачеві здобути бажане. Проте вона підготувала щось значно більше. І не кожен із присутніх мав змогу це осягнути. Юрій Ковалів, який сказав напрочуд мудро і тонко, був своєрідним Янголом-охоронцем Олесі. Він зазначив, що Олеся Мудрак потребує змін, що не потрібно змушувати Олесю бути такою, як нам би цього хотілося. Звичайно, чоловікам краще сприймати поезію з еротичним підтекстом, ніж із підтекстом філософським. Було відчутно, як далеко не всі розуміють ці слова Навчителя, який знає ціну «оголеності». Пригадалася історія Ніки Турбіної, якій її «Янгол-охоронець» Євгеній Євтушенко не допоміг стати собою, а хотів лише створити з молодої Поетки товарну марку — поетичний бренд, що приноси би дивіденди. Юрій Іванович наголошував, що найважливіше — бачити зміни, бачити становлення і Поета, і Особистості.

Можливо, наразі Олесі значно важливіше опанувати мистецтво сцени, ніж мистецтво Поезії, яке вона вже осягла. І це не дифірамби: часто Поезія обирає своїх улюбленців у досить юному віці. А тут людині аж 25! Відчувається, за цей час Олеся змінилася: вона значно тонша у переживаннях, проте може бути і дерзновенною, епатажною, як і колись на вечорах у Спілці письменників. Час дозволив їй бути собою вже в 25: ніжною і примхливою, як сама природа. Як справжня жінка. Вона випромінює флюїди агапе, еротичного шалу. Мабуть, у її віці це природно. Найкраща поезія обов’язково наслідуватиме природу: але це наслідування, звичайно, не механічне, не буквальне. Поезія наслідує природу у русі, бо саме у природі найбільше реалізується ця запліднювальна сила. Природа — ось джерело еротики. Тому й не дивно, що в народнопісенній традиції маємо стільки сороміцьких прикладів. До речі, саме про природу еротичної поезії Олеся Мудрак пише кандидатську дисертацію, яку восени, зі слів «наукового керівника» Юрія Коваліва, вже планує виносити на захист.

Олеся Мудрак природна у своїх одкровеннях, як сама Природа. Її епатаж може не подобатися, але в ньому немає штучності та манірності. Можливо, не варто часом аж так одчайдушно впадати у вир оргіастичного духу. Проте сама оргія — явище древнє, в ньому відображається природний потяг людини до єднання з макрокосмом. В Олесі, як у кожної грекині, є своє «кейфі», своя родзинка, магія. Звичайно, колись їй доведеться робити вибір. Можливо, за кілька «семирічок» вона стане поеткою болю, трагедії. Вже сьогодні ці трагічні вібрації помітні. Олеся в поезії відкриває для себе тему материнства. Вона — вже не просто Коханка, а й Жінка в усіх іпостасях. Творчість Олесі Мудрак змушує нас повертатися після постмодерну до модерну з його розмаїттям масок. Можливо, що модерн ніколи й не завершувався, що в кожну епоху був свій модерн.

Принаймні модерн визнає категорію «якості». Поезія Олесі якісна, бо виростає з народного мелосу, містить у собі складну метафоричність, блискучу імажиністську образність. У цій поезії вишуканий читач зможе віднайти параболічність мислення — круті піке й неймовірні падіння. Це поезія злету і зиґзаґів, віражів і нестримного шалу, в якому, що найважливіше, Олеся поки що так і не знайшла себе. Якщо хтось думає, що вона все життя буде поезією оголених емоцій і тіл, глибоко помиляється. «Оголеність» Олесі — лише одна з безлічі масок, мистецьких іпостасей.

Олеся Мудрак — ще у процесі шукання і становлення. Вона має смак. Її поетичні вечори перетворюються на синестезійні дійства — в них маємо і музику, і танці, і колір, і пластику. Це мистецтво сценічного ґатунку, яке колись здобуде свою повноту у трагедії. Тому для мене Олеся є втіленням античного мистецтва, в якому людина поставала Людиною. Це не просто — передати світ людини так, як він є насправді. Не випадково частими в поезії Олесі є алюзії на античні претексти. А водночас, у центрі цього дійства — образ пісочного годинника.

Здається, що цей годинник найтонше і найміцніше пов'язаний із назвою літературного вечора Олесі Мудрак: «Перше переродження». Ця тема одвічна, вона має коріння в народній культурі, оприявнена і в поезії Шевченка. В європейській літературній традиції теми «палінгенесії», «апокатастасису» мали своє особливе місце — від Війона до Бодлера, від Рабле до Кафки й Сартра. Все це підштовхує до простого висновку: поезія природна тоді, коли вона не вічна у своєму емоційному вираженні, коли вона змінюється разом із плином Часу і людської думки. Тому в усі епохи будуть пошановані Шекспір і Данте. Олеся Мудрак інтуїтивно, підсвідомо вловило цей найважливіший принцип. А тому і її поезія змогла досягти найціннішого — неповторності.

Олеся Мудрак ГОРИЗОНТАЛЬНА ЗЕБРА

Олеся Мудрак в телепередачі Олени Смольницької «Забота о себе». Крим, липень 2009 р.