Олександр Виженко
УКРАЇНА КОХАННЯ

ТИПИ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК

Нагадаю, цих типів, як і чоловічих, існує чотири. Наведу їх за трьома символічними гілками: рослинною, пташиною і тваринною.

ПЕРШИЙ ТИП: лілея, перепілка, кішка.
ДРУГИЙ ТИП: тополя, голубка, коза.
ТРЕТІЙ ТИП: рожа, лебідка, корова.
ЧЕТВЕРТИЙ ТИП: калина, пава, кобила.

Тепер перейдемо і розглянемо кожний тип окремо.

ПЕРШИЙ ТИП:
лілея, перепілка, кішка.

Гей, біла лілея,
Чорнява, кучерява дівчина
З чорними очима...

Жінка цього типу має артистичну натуру, вмить переходить з одного емоційного стану в інший:

Бо печаль була така,
Що тряхнула гопака.

Її називають “тендітною лілеєю”, “дівкою-хорошулею”, “потішною кішечкою-виніженочкою”. Та й як не назвати! Гнучка та грайлива – вона весь час джуджулиться, “бісики пускає очима”, "моргає, наче місяць над дібровою” і “така вона веселенька, як у саду черешенька”, “весела, жвава, круглолиця, кучерява!”, “весела, як весняний жайворонок!”, “ой як вона засміється – у Полтаві відгукнеться”.
Ось що вона з приводу цього каже сама про себе:

Я весела й жартівлива,
Дівка шустра, не спесива,
Де не йду, то все співаю,
Хто не йде – всіх зачіпаю.
Ось бач, яка я –
Та жартівливая!

Де зберуться парубки
Або зійдуться дівки –
Там я зараз де й взялась,
Зараз гульня піднялась.
Ось бач, яка я –
Та шкідливая!

Парубки до мене липнуть,
Срібло, злото мені сиплють,
А я схочу – поцілую,
А не схочу – подратую.
Ось бач, яка я –
Вередливая!
(2, стор.134)

“Така-м красна, як лелія”, доглядає своє тіло і полюбляє парфуми, гарне вбрання та різні прикраси:

А в нашої Олени
Заушниці зелені,
То по штири, то по п’ять,
Заушниці брязкотять.
Вона гарно убереться,
Чепурненько одягнеться,
І куди не завітає,
Все до хлопців потрапляє.

До веселої й доброзичливої білявочки-щебетухи (“сметана-колотуха – дівка щебетуха”) завжди тягнуться парубки:

...я дівка жовтокоса,
А до мене хлопці липнуть,
як качки до проса.

За нею хлопці так ходили, як дощові хмари.

Мене хлопці зачіпають, бо я жарти знаю.

На городі бузина така біла, як і я;
Хто іде – не мине, поцілує мене.

Як риба з окунцями,
Я, молода, з хлопцями.

Жінка-лілея тендітна, має витончену фігуру. “У стану тоненька і вся хорошенька”. В неї “личко – як квітка! Губи – коралі…”, “личенько винняноє, як малина в лісі!”; “там то личко, як яблучко, як мід солоденький!..”
Переважна більшість жінок цього типу середнього зросту, але зустрічаються й коротухи: “Перепеличка мала, невеличка”. “Сама невеличка, рум’янеє личко, вродливая, жартівливая, як перепеличка.” Та для неї це не перешкода радіти життю і шукати утіх:

Ніжка мала, ручка біла,
Стан тоненький, мова мила.
Як що-небудь заспіває,
То серденько умліває.
(2, стор.324)

Кажуть за ня, аж я п’яна,
а я тверезенька,
Така у ня натурочка,
што всем веселенька.
(9, Коломийка №159)

Хотя я і коротуха,
А до хлопців реготуха.
(32, стор.620)

Мала я, мала – всі так називають…
А за сім великих мене не міняють!
(6, стор.15)

ДРУГИЙ ТИП:
тополя, голубка, коза.

Хвалилася тополя:
– Що я вгору висока.
Хвалилася дівчина:
– Що я ростом висока.

Жінка цього типу “струнка та висока, як тополя”, “ладненька, тоненька, як в лісі ліщина”, “дівка, як драбина”; вона худорлява, жвава, світло- або рудоволоса:

Гарна дівка, як маківка.

Білява, рум’яная,
Ще й до того солодкая!

Така красна, яко рожа,
Як тополя, така гожа,
А в рум’янці така сила,
Що всі цвіти погасила.
Зуби, яко перла чисті,
Циці тверді і паристі,
А все тіло, як день біле,
Куди глянеш – всюди миле.

Жінка-тополя довговія, довговолоса... “коса до пояса і на личеньку краса”. брови у неї, “як сметана”. Вона рухлива, поскочиста, охоча до танців: “Косою-росою махає, як та кізонька стрибає”, “як музику де зачує, на музиках і ночує”. Ще й вона гарна господиня: “Галя брава, і до всього діла вдала”.
Усмішка у неї пестлива: “оченята – ясоньки”, “очі – усміхнені волошки”, “устонька претоненькі, лиш до співаночок”; голос у неї милозвучний пестливий:

Ой чук, Семене,
Прискоч до мене,
Так грай зо мною,
Як цап з козою.
(32, стор.607)

Красномовна, грайлива, відкрита (“Козир-дівка!”) – вона дуже подобається чоловікам:

Така гарна і проворна, що й не надивлюся,
Чепурная і моторна, любая Маруся!

Гей, дівчино, дівчинонько, така-с ми миленька,
Як у літі при роботі вода студененька.
(37)

Ой горою гусак летів,
Не один то мене хотів.

Жінка-голубка має гарячу вдачу: “Молода, як горіх, так і проситься на гріх”; у коханні вона жагуча:

На городі бузина
Коренистая,
А в Данила дівчина
Норовистая.
(10, стор.36)

Ой у мої дівчиноньки хустка на переді,
Ніхто би їй не догодив, хіба два медведі.
(54; В. Гнатюк, стор. 173)

...і дуже ревнива:, “То цілує та пестить, то кропом кипить”.
Словом – “Се біс, а не дівка! З чорта лукава!.. Бач, яка брикуча!.. І укусить, і загоїть, і меду дасть”.

ТРЕТІЙ ТИП:
рожа, лебідка, корова.

Там-то дівка, там-то гожа,
Як у саду повна рожа.

Жінка-корова - найкраща серед жінок: “Краща над рожі, над лілії”.
Під цей тип повністю підпадає оспівана у народі чарівниця Катерина.

ЧАРІВНИЦЯ КАТЕРИНА

Ось що про неї сповіщають народні пісні:

Стоїть Катруся, як намальована.

Виїздили Польщу, Росію всю,
Не найшли дівчини кращої за цю.

Як зоря красна між зірками,
Так і Катря краща межи дівками.

Біла риба, чорні раки,
Чому дівки не однакі?
Одна менша, друга більша,
Катерина найладніша.
(14, стор.238)

А ось що гарноуста удана каже сама про себе:

Бо моя врода,
Як повная рожа,
І на личеньку рум’яненька,
І на стану гожа.

Мене маляр не малював, маляра не треба,
Мене Господь намалював з високого неба.
(37)

Хода у неї, “як у лебідоньки”:

Ой вийду я за ворота,
Гуляю, гуляю,
Як біла лебідка
На тихім Дунаю.
(4, стор.206)

Катерина повабна прекраснолиця чорнявка, має вона: “Краснеє личко – серцю неспокій”.
Катруся – “дівка-чорнобривка”:

Увіп’ються чорні брови, як п’явка у душу.

Спитай її: “Де ти чарів навчилася?” – вона відповість:

Які в мене чароньки?
Що очиці каронькі,
Тільки в мене до любові,
Що чорнії брови.

В мене чари всі готові:
Біле личко, чорні брови.
(Чуб., №1459)

У неї чарівна усмішка, а очі, “як терен у полі”, “чорні очі ще й кучені”, “в Катерини кудрі в’ються, а за неї хлопці б’ються”.
(3, стор. 386)
Катерина досконала кожною клітиною фізичного єства: “тіло, мов трояндова пелюстка”.

Груди тверді і п’яристі,
А все тіло, як сніг біле –
Аж глянути на ню мило.

Що й казати – “дівка ніжна, дивовижна”, “Дівчина, як білий день”, – так і сяє витонченістю у коханні. І є у тому сяйві, яке випромінює її єство, якась неземна чарівна сила, від якої в чоловіків йде обертом голова і спалахують пристрастю серця:

Як побачу тую Катрю –
Аж за серце стисне.

Такі в неї талани:
На вулиці хлопці в’ються,
На кошарі барани.
(3, стор.165)

В Катерини чорні очі,
Катерина добра до ночі.
В Катерини чорна запаска,
В Катерини чортова ласка.
(32, стор.625)

Не життя тому хлопчині,
На якого гляне: стане кволим,
Захиріє, мов кура погана.
Отруїла чорним оком не одного.
Обпалила полум’ям рум’янців,
Затрусила в трясці-лихоманці.

І сама вона вельми охоча до любовних утіх:

Кучерява Катерина
Чіпляється до Мартина…

Казав мені милий,
Та мій чорнобривий:
– Катеринко моя,
Чорнобривко моя,
Та ходи зо мною до комори спати!
– Я до того го-ча-ча,
До комори охоча,
Ой піду з тобою спати.

ЧЕТВЕРТИЙ ТИП:
калина, пава, кобила.

Білявинко біла, біла,
Рум’яні ти лиці,
Я дивлюся на калину –
Не знаю різниці.

Про жінку четвертого типу кажуть: “Дівчина – як у лузі калина”.
Жінка-калина – “дівча медяноє”, “ніжна, як теплеє літо”, “ніжна, пухка, неледача, кругловида”, “свіжа, як ягідка, як колосок повна, прибрана, як пава”. Вона “м’яка, як тісто”; у неї “тіло таке пишнополонне”, широкі стегна, плавка хода: “Наші пані пишна, як у саду вишня”, “молодиця, як копиця”.

Окрасою свого тіла “гордо-пишна” жінка-кобила вважає лакоме лоньо (чималі перса):

А в нашої Марії
Дві китиці в киптарі,
З нею добре гуляти –
Є за що си тримати.
(3, стор.135)

Наша дівка цецата. Цицькою порося убила.

Що там. Ось давайте послухаємо, як вона сама дивиться на себе:

Ой грайте, музики,
В мене цицьки великі,
В мене цицьки трясуться,
З мене хлопці сміються.
(54, П чуб., стор. 92)

Ой вже ж я ся доходила,
Товста, гладка, як кобила:
А на мене товсту, гладку
Засідали хлопці в садку.
(3, стр 315)

У пави обличчя повновиде:

Там-то ґандзя, там-то зух,
Там-то письо, як пампух,
Там-то брови, там-то очі,
Цілуй, цілуй, що ся хоч.

Вона великоока: “дівонька, як совонька”, “дівчина небоока”; у неї м’ясистий ніс, а губи повні:

Ой коляда, коляда,
В мене губа солодка:
В кого одна, в мене – дві
І солодкі обидві.

Опис зовнішнього вигляду цього типу жінок сягає своєї завершеності у пісні, в якій уславлюється її оковирність:

І гарненька, і товстенька, і кругленька,
І роточок, і очиці, і зубоньки, і губоньки,
і очиці, і бровиці,
кругом, кругом, кругом гарна.

До цього лишається додати ще кілька деталей щодо її характеру.
Жінка-калина – неледача, кукібна й ошатна пані: “і мила, і доладна”, “неревнивая, неосудливая, ласкавая, віжливая”, “пристойна і пригожа”, вона багато їсть

І питуха, і їдуха,
І до людей говоруха.

Вранці – глечик молока,
Ввечері – сметани,
Стала донечка така
Пишна та рум’яна.

і дуже влюблива.

Ой, я, молода, три колодці везу,
Як забачу молодців, як кобила ржу.

Ще й у неї дзвінкий, гучний голос:

Ой як вона заговорить -
як у дзвін задзвонить,
Ой як вона заспіває - село розлягає.

Її ваблять зуховаті дужичі, статурні, темпераментні мужчини…

Ой чук, Маруниця,
В її фартух ворушиться.
(32, стор.607)

…та й сама вона ніколи не буває позбавленою їхньої уваги:

Полюбив я дівчину, аж у сні жахаюсь.
Така гарна, біла, повна, красна, як калина!
Як такої не любити? Лихая година!
Така гарна, біла, повна, хто не гляне – ахне!

Ой кувала зозуличка у саду, у саду,
А я тоту любку люблю, що широка в заду.
(54, В.Гнатюк, стор. 185)

Любко моя солоденька, любко моя певна,
Гарбузові цицьки маєш, смерекові стегна.
(54, В. Гнатюк, стор. 186)

Ой ямницька дівчинонька,
ямницька, ямницька,
Она така солоденька, як мамина цицька.
(54; В. Гнатюк, стор. 173)

Щасливий чоловік, який побереться з жінкою-павою:

Дісталася жінка, як мед з калачем.

Бо з нею він почувається, “як вареник у маслі”. Воістину.

Любі мої радійці! Ми розглянули з вами чотири основних типи українських чоловіків та жінок. Розмірковуйте, шукайте в них свою відповідність і своє уподобання. Але при цьому ні на мить не забувайте мудрі народні прислів’я: “Очам не вгодиш, поки не порадишся з душею” та “Не бери від породи, а бери від природи”.

До змісту Олександр Виженко УКРАЇНА КОХАННЯ

Далі