Юрій ЛУКАНОВ
ГУБИ,
або Щоб тьолки від нашої писанини кінчали на кухні

Оповідання про гламурну журналістику

Інга зненацька вийшла із напівпритомного стану, бо їй стало смішно. Сміх викликало усвідомлення того, що вона у своїй фантазії так тепло змальовує чоловічий член. Вона розплющила очі і побачила своє власне фото на стінці, яке дивилося просто на неї. Інга ще більше розсміялася, коли уявила, які виверти двох переплетених тіл пару годин тому споглядала ці наївні очі з картки п’ятирічної давності. Олександр, якого Інга дещо зневажливо називала Лесиком, виявився неперевершеним коханцем. У нього ледь вуса пробилися, але трахався він так, що всі її попередні чоловіки виглядали мало не імпотентами.

П’ять років тому Інга дала б ляпаса тому, хто сказав би, що вона опиниться в ліжку з юнаком, який їй годився в сини. Тоді вона залишалася майже дівчинкою нецілованою. Ну, звісно, не в буквальному розумінні. Все ж таки перебувала вже на порозі бальзаківського віку. І мала дочку Настю, яка не від святого духу народилася. „До речі, де ж це вона досі вештається?” — знову подумала мама Інга. Але і зараз ця думка швидко відлетіла. Отож, Інга на той час мала в минулому одного чоловіка, одне розлучення й трохи коханців. З коханцями вона швидко розходилася, бо шукала романтичної любові, а вони прагнули тільки грубого сексу.

У той час Інга влаштувалася на роботу до новоствореного жіночого журналу під кокетливою назвою „Губи”. Туди порекомендував її однокласник, який підробляв журналістом. Вона захистила дисертацію на тему так званої народної сороміцької літератури, іншими словами — еротичного фольклору. Зважаючи на такі наукові уподобання, її взяли до журналу вести рубрику „секс”.

— Екзотику треба, — сказав їй головний редактор із знаменитим „антивірусним” прізвищем Касперський, він смачно поплямкав губами, — щось таке, щоб тьолки від нашої писанини кінчали тут же на кухні, де вони читають. О! — він підніс до гори вказівного пальця з акуратним, майже жіночим нігтиком, — проведіть опитування на тему: „Оргазм — це розкіш чи спосіб життя?”.

— Щоооооо? — Інга захлинулася чаєм, який пила в кабінеті Касперського. — Як ви сказали?

— Ти що целка, чи що? — грубо спитав головред, презирливо дивлячись на неї.

— Ні, ні, просто обпеклася. Чай гарячий, –квапливо відповіла Інга. Вона опустила очі долу, боялася, що новий шеф прочитає в них всю ту огиду, яку він викликав у неї. Він раптово здався їй слимаком. Її розривало бажання негайно встати і обурено піти. Але зарплата наукового співробітника інституту літератури не давала змогу провести дочці курс лікування. Хоч Настя не мала нічого смертельного, але все одно лікування потребувало чималих грошей. А в журналі Інзі зразу дали вп’ятеро більше, ніж в інституті — дівчинку можна було класти до лікарні. Тож Інга мусила перебороти огиду і залишитися в цьому дебільному виданні.

На першій у своєму житті тусовці естрадних зірок Інга ледь не тремтіла від страху. Ну як нормальна жінка поставиться до ідіотського запитання: „Оргазм — це розкіш чи спосіб життя?”? Та вона її, журналістку-невдаху, просто пошле зараз, куди подалі. Все ж Інга мусила виконати перше завдання. Новоспечена акула пера несміливо підійшла до співачки, яку знала з телевізора під екзотичним псевдонімом Пікі Ейнштейн.

— Вибачте, я журналістка. Дуже прошу вас не ображайтеся. У мене до вас таке дивне запитання. Мені дали завдання… Журнал „Губи”.

— Дивне запитання? — Пікі трохи збентежено подивилася на Інгу. — Про шахи? Я і правда граю в шахи. –Вона трохи зігнулася, ніби ховаючи свій бюст. В її голосі звучала непідробна образа і вона наче виправдовувалася, — Як у мене бюст п’ятого розміру, то я не можу в шахи грати? То я дурна?

— Та ні! Не про те. Не ображайтеся, добре?

— Не ображуся. Кажіть уже.

— Журнал наш проводить опитування „Оргазм — це розкіш чи спосіб життя?”.

— Ой, як ви мене налякали, –полегшено усміхнулася співачка. — Журнал „Губи”? А які губи? Верхні чи нижні? — вона знову виставила наперед розкішні груди і хтиво розсміялася, –Ну цей жарт про нижні чи верхні — між нами, правда? Не для преси. А про оргазм…Ясно, що це і розкіш, і спосіб життя будь-якої нормальної жінки…

За п’ять років Інга стала зіркою жіночої журналістики. Її кликали на телебачення у ток-шоу про жіночі секрети. Вона отримувала пачки листів з усієї країни. З нею ділилися найпотаємнішими думками. З найсмішнішими листами вона час від часу заходила до Касперського, який став її милим і добрим приятелем.

— Ти тільки послухай, що пише, — казала вона, — „Я прийду з роботи. Чоловік хропе. Я падаю, але не сплю. Я мрію. Як мені нравиться Віконт Заславський! Ви брали у нього інтерв’ю. Він такий, ну такий мужчина! Якби він хоч раз у житті глянув на мене я б злетіла на небеса. Коли мій чоловік починає приставати — я не можу йому одказати. Ми з ним уже тринадцять років живемо. Він хороший. Він на автобусі робить водітєлєм. То коли він робить цеє діло, то я закрию очі і бачу, наче це він, це мій Віконт. Я чую його пісні. Я помираю від любові. Це так волнующе. Це так необично. А мій чоловік дума, що то він гігант сексу, бо заставляє мене так стогнати. Якби не Заславський, то я б і не чувствовала нічого”.

Вони весело реготали. Особливо смішно було від того, що Віконт Заславський зі сценічним іміджем чоловіка-мачо насправді був гоміком і жив зі своїм продюсером.

— Я ще зовсім недавно була такою самою дурепою. — казала Інга.

— Ну тепер ти нормальна чувіха, –він по-дружньому погладжував її по круглому коліні.

Якось Інгу збентежила дочка. Настя у дванадцятирічному віці прийшла до мами на роботу і почитала її журнал. А потім сказала, що хоче відчути оргазм. Інга не заборонила їй читати „Губи”. Вона знала, що Настя дівчинка вихована правильно і водночас розумна, й все збагне, якщо їй добре пояснити. Мама розтлумачила дочці, що журнал їхній для жінок, яким хочеться казки, яким хочеться того, що в реальному житті не буває. Не дуже розумних жінок, бо вони не можуть самі собі знайти щастя. Тому і шукають його на сторінках журналу. Вони з дочкою домовилися, що вона не буде вірити всьому прочитаному. Настя погодилася, але журнал читала регулярно. Розуміла все правильно, бо сміялася з прочитаного.

„Де ж це вона ходить?” — вкотре за цей вечір подумала Інга. — Треба вже їй телефонувати”. Жінка неохоче підвелася з канапи, накинула на голе тіло халатик і пішла до ванної. Тут вона розсміялася, бо Лесик забув свої труси. Вона піднесла їх до губ і ніжно поцілувала. Ой, цей Лесик!

Юнак підійшов до неї на вечірці з нагоди п’ятиріччя журналу. Він виявився племінником бізнесмена, який друкував у них свою рекламу. Хоч він мав зріст під 190 сантиметрів і вагу як хороший боксер, але все одно виглядав наївним хлопчиком. Тому вона дещо здивовано сприйняла його упадання.

— Ви — красуня. Я знаю, чого вам зараз не вистачає. — раптом після кількох чергових фраз сказав він їй багатозначно, дивлячись у очі із лукавою посмішкою. Я вас дуже прошу не гнівайтеся. Не ображайтеся. Ви подивіться на мене, я теж красивий. Я можу вам це дати…

— Дати що? — Інга не второпала.

— Ну не гнівайтеся… Дати…ну вам же хочеться…

— Що хочеться? — тут до Інги дійшов зміст його пропозиції. В скронях застукотіло, а обличчя залив жар. Першим поривом було обізвати його найбрутальнішими словами і послати на відомі три літери. Але стоп! Вона стрималася і запитала себе:„А чому б і ні?”. Вона ж щойно дивилася на якогось чоловіка і зловила себе на думці, що думає про вміст його штанів. А тут їй, як на блюдечку, пропонують те, чого їй справді хочеться. Він прочитав її бажання і пропонує їх задовольнити. Без нахабства. Без образ. Навіть ніяковіє. То чого витрачати зайвий час на букети і конфети? Чого вдавати із себе незайману? Їй же не п’ятнадцять років. Юнак нічогенький собі. Треба спробувати.

Того вечора вона віддалася Лесикові у своїй машині. Він був на висоті. „Багато читаю теорії і втілюю на практиці. А жінку, якій хочеться сексу, навчився визначати з першого погляду” — пояснив хлопець на запитання, звідки такий досвід, — така жінка випромінює флюїди, яку відчуває кожен чоловік”. А сьогодні він побував у неї вдома. І знову не розчарував.

Думки Інги перервав звук дверей, що відкривалися. Вона почула, як дочка якось дуже швидко пройшла до туалету. Звідти почулися незвичні звуки. Настю знудило.

— Матусю, ти ж про це пишеш. Я думала, що ти розумніша. — сказала Настя, коли вони сиділи на кухні і мама розпитувала дочку, чи та не хвора. .

— Ти як зі мною розмо…— почала Інга і раптом зупинилася, ошелешено подивилася на дочку, — Ти вагітна? — вона не вірила власному голосу. — У чотирнадцять років!…Хто він? Хто цей кобель? Я йому яйця відірву. — Інга не стримувала себе від гніву.

— Звідки я знаю? — відказала Настя байдуже.

— Як це? Ти від інопланетянина завагітніла?

— Може, Сашко із музичної школи. А може Ян з паралельного класу.

— Він був не один?

— Груповуху ми не мали. По черзі…

Інга сиділа ошелешена. Найбільше її вразив якраз спокій, з яким дочка розповідала про це. Задзвонив мобільник. Телефонував Касперський.

— Інгусю! У мене одна і приємна новина, — урочисто кричав він у трубку. — Я іду в інше видання. А ти стаєш головним редактором. Так вирішив видавець, — він аж захлинався в своїй радості за неї. — Ти чого мовчиш? Оніміла від щастя?

Інга продовжувала мовчати. Вона раптом подумала, що в цій історії є своя пікантність, своя чарівність…

2009 рік.
http://maidan.org.ua/blogs/lukanov/?p=135